Еміл, сьома дитина Івана і Марії, народився 23 лютого 1963 року. Коли, 1979 р у Сремській Митровиці українці починають активизуватися на полі культури через засновання ансамблю ″Коломийка″, то Еміл був між першими членами.
Як ми вже росказали, пробудження українців у Сремській Митровиці почалося учашцю Михайла і Надії на Літній школі у Ілоку 1977 р. У наступних роках число молодих українців, які училися на тих семінарах збільшувалося. І Еміл був на кілька семінарів у Славонському Броді, Ілоку і Ердуту. Тут варто спімнути як Еміл їхав на самінар ровером разом з товаришами Йосипом Сем’янів і Іваном Кривошия. З того видно з яким запалом молоді йшли на ті Літні школи, де вони обзнайомлювалися з українознанством, а ще більше їх приманювало товаришування з своїми співнародниками з інших осередків, бо від Сремської Митровиці до Ердуту є понад 60 кілометрів.
1991 р. громадянська війна у бувшій Юґославії не обминула ні Еміла. Перший з братів Ляхович, мусів іти Еміл, і протягом того 1991 року пробув на фронті кілька місяців. На щастя, не був у перших лініях фронту, але більше ззаду і не брав участь в головних боях.
Скільки страху пережили батьки Марія і Іван, коли Еміл або якейсь інший з синів був на фронті. Той рік у сім’ї Ляхович усі пережили, але підсумки тої війни вже описували. Михайло з сім’єю мусіли утікти з Вуковару і залишити все своє майно і новозбудовану недокінчену хату і вже ніколи не вернутися там. Володимир тяжко захворів на фронті, так що мусів бути оперований, а виздоровивши проголошений інвалідом. Штефан загинув 1993 р. у Сараєві, коли війна перенеслася і до Босні і Херцеговини. Надія мусіла утікти з Славонського Броду до Італії, а звідтам подалася далі у світ. Вже ніколи сім’я Ляхович не зійшлася ціла, щоб були всі у даний момент на одному місці, щоб зробити спільну знимку, як то мама Марія дуже любила. Після того батьки тяжко затужили. Батько Іван помер два роки, а мама Марія чотири роки пізніше.
Коли, після війни, 1997 року Петро, Таня і Микола старалися знову порушити ансамбль ″Коломийка″, то Еміл був між першими, який прилучився до них. Тому, що перерва в наслідок війни тривала кілька років, найлекше було відновити діяльність зібравши старих членів, а до них прилучити і декого нового.
Ансамбль ″Коломийка″, Еміл перший ліворуч, а з другого боку Микола.
Це був склад старших танцюристів, можна сказати ветеранів, який швидко відвовив кілька хореогрфій. Два наступні роки цей ансамбль успішно виступав. Еміл переважно виступав як танцюрист, а своєю появою приманював увагу глядачів. Крім того що танцював, він співав у складі чоловічої групи співаків, яка виступала на ″Шевченкових вечорах″, або на яких інших гастролях і імпрезах.
А коли ″Коломийка″ і третий раз порушила активність 2003 року, то до складу ансамблю увійшла ціла сім’я.
Данієл син Еміла у танцювальному ансамблі звертає увагу на себе майже професійною поведінкою на сцені і добрим танцюванням. Данієл побував на три Літні Школи українознанства, а з того два рази у Україні і один раз у Сомборі.
2003 року, коли ″Коломийка″ порушила активність, Аніта донька Еміла мала дев’ять років і зразу долучилася до дитячого танцювального ансамблю. Але її активність не закінчується з тим, але ще й до того, вона відвідує факультативні уроки української мови, які проводяться у початковій школі ″Йован Попович″ у Сремській Митровиці, і у різних представліннях деклямує фірші українською мовою. Аніта також побувала на три Літні школи українознансва, у Сомборі, Україні і у Чрногорії. Вона співає у дівочій вокальній групі у ансамблі, а також грає у дитячій оркестрі.
Любіца, Емілова дружина також досить активна у товаристві, найперше дбає про костюми, яких у домі є кілька комплетів. Коли жінки зходяться виробляти костюми, шити, вишивати, то без неї не обійдеться. Любіца кілька разів і виступила, співаючи, у молодшій групі співаків на фестивалях української культури.
Петро і Еміл Ляховичі співають на ІІІ Фестивалі української культури ″Калина″, у Сремській Митровиці, 2006 р.
Якими активностями займався Еміл цех кілька років від коли ″Коломийка″ реєстровалася як товариство: тяжко почислити усе, але найголовніше що співав у чоловічій групі, у молодшій мішаній групі, у дуеті з братом Петром на другому і третьому Фестивалях ″Калина″. На фестивалі у Сремській Митровиці у дуеті осяг перше місце голосу публики. Кілька разів співав і з групою співаків джерельних пісень. Він багато разів прикрашав сцену перед виступами ансамблю, керує, так названою, Етно-секцією. Коли ″Коломийка″ була технічним організатором ІІІ Фестивалю української культури ″Калина″ у Сремській Митровиці, 2006 року, то Еміл був у складі Ради фестивалю, а окремо його обов’язок був організувати виставку художних творів і рукодіяльності у складі того фестивалю. Він також був кілька разів у Організаційній раді ″Вечора української музики – Бал″, якого Товариство організує кожного року.
Микола, восьма дитина Марії і Івана, народився 27 серпня 1965 року. Початкову школу і ремісничу школу автомеханічного напр’яму закінчив у Сремській Митровиці.
Коли зявилася перша іскра українського культурного відродження у Сремській Митровиці, 1977 року, Микола мав двададцять років. А коли, 1979 року починала діяти ″Коломийка″, Микола мав щойно чотирнадцять років, але мажна прийняти факт, що і він був танцюристом від самих початків українського танцювального ансамблю. Може краще написати що про це сказав Микола для книжки ″Коломийка 25 – монографія товариства″ Петра Ляховича і Івана Терлюка:
-Я в “Коломийці” від самого початку. Зрозуміло, що я був ще хлопчиком а моя заслуга в тому, що я запрошував своїх друзів приходити на репетиції танців. Усе те, що тодішний хореограф Михайло від нас вимагав навчити, ми старалися чимкраще виконати. У нас збудився запал до праці, а краса українських танців у нас пробуджувала якесь нове почуття, котре було сильніше від усіх інших. Пригадую собі, що коли наші батьки хотіли нас чомусь покарати, то забороняли нам йти на репетиції, бо знали, що для нас не було гіршої кари. Коли настане час йти на репетиції, ми не могли затриматись в дома або піти десь інде.
І я на зразок старших, ішов на Літню школу (семінар) до Ердуту а бувало, що їздили велосіпидами. Організатори семінару, як це бачили, не могли нас не прийняти до школи.
З початку ніхто з нас не думав на майбутність, доки “Коломийка” буде існувати. Знаю тільки, що ми полюбили і для нас було велике вдоволення приходити на репетиції, їздити по фестивалях та виступати.
Швидко “Коломийка” стала між найкращим ансамблем в колишній Югославії. Для нас уже було нормальним щороку їздити по фестивалях, а навіть виборювати собі звання найкращих на змаганнях. Настав час, коли інші ансамблі дивилися на наші хореографії, а тоді старалися щось подібне зробити. “Коломийка” стала зразковим ансамблем для інших.
Прийшов час відзначити п’ять років праці а ми з тим не мали ніяких труднощів, бо мали репертуару на цілий концерт. Тоді не було проблемів з танцюристами, завжди їх було більше і коли хтось не міг танцювати то ті другі ледво дочекали своєї нагоди, щоб вскочити в програму. Між нами володіла конкуренція.
Десь 1987-88-ого року наш хореограф і душа ансамблю Михайло Ляхович знайшов собі працю у Вуковарі. Став журналістом в “Новій думці” і перейшов там жити. Один час преїжджав на репетиції, а пізніше посунули репетиції на суботи та неділі. Так працювати не було зручно, ні Михайлові, ні для танцюристів. Прийшлося шукати нового керівника. Ніхто не мав смілевости перебрати відповідальність хореографа. Тут ми крутилися в місці та верішили зробити вибори, на котрих обрано мене за нового керівника. Я був ще молодий але мусілося працювати а Михайло приходив у всіх нагодах, коли траплялися. Так ми разом приготували програму для відзначення десятеріччя “Коломийки”...-
Тут багато Ляховичів: мама Марія, Михайло, Надія, Еміл, Борис, Таня, Дарко, Віолета, Петро, Любка і Микола, який в долішньому ряді ліворуч.
Таня, Микола, Еміл, Петро та Борис зачали заохочувати українську молодь і бувших членів «Коломийки». Все було приготоване і незабаром домовилися зробити першу репетицію ансамблю 12 травня 1997 року в Будинку молоді. На першій репетиції зібралися багато молодих, старших з дітьми так що було гарно подивитися на велике число людей. На тій першій репетиції домовлено, що хореографом буде Микола, що з новими танцюристами працюватими Таня, Петро буде головою ансамблю і керівником групи співаків, а керівником оркестри буде Ярослав Сем’янів. Ще домовилися про терміни відбувань репетицій, і з того дня здійснилося відновлення «Коломийки».
На кінці сезону Культурний центр «Сірміумарт» у Сремській Митровиці організував успішний концерт, в якому, крім танцюристів КМТ «Бранко Радічевич», найприємнішою несподіванкою був перший виступ відновленого українського танцювального гуртка «Коломийка».
Тепер вже можна сказати, що «Коломийка» існує – цим разом як секція українського фольклору при культурній організації «Сірміумарт». Перший виступ наших аматорів, як передбачино, відбувся на річному концерті «Сірміумарта» в будинку театру «Добріца Мілутінович» при кінці червня. Головою українського ансамблю є Петро Ляхович, мистецький керівник старших танцюристів Микола Ляхович, а з молодшими танцюристами працює Таня Ляхович, керівником оркестру є Ярослав Сем’янів, а керівником групи співаків є Петро Ляхович. Відновлення діяльності «Коломийки» підтримали й предсавники общинних властей...
На цей раз український гурток виконав дві українські народні пісні: «Розпрягайте хлопці коні» та «Ой, дівчино, чия ти» та танець «Українська сюіта» хореографію Михайла Ляховича, яку відновив Микола Ляхович за всього сорок днів наполегливої праці.
На запрошення мера міста Сремська Митровица Ілії Міліновича, на цій зустрічі були присутні і Надзвичайний і Повноважний посол України д-р Вадим Примаченко та Маркіян Лубківський, аташе з питань культури та інформування Посольства України в СР Югославії,
Через три дні «Коломийка» знову виступила на тому самому місці, цього разу як гості на концерті початкової школи «Йован Попович» з Сремської Митровиці. Це концерт сучасних танців, а хореографом тим танцюристам є Олена Павасович (Хевка). Танцюристи «Коломийки» виконали два танці: «Метелиця» та «Українська сюіта».
Чоловіча група співає: Микола перший праворуч, а до нього Еміл і Петро
12 грудня 1997 року, в Музеї Воєводини, в Новому Саді відбулося відкреття виставки вишивок Тернопільського району. Орнаменти виставки принесли та виложили жіноча організація ім. «Союз українок» з м. Бучач, з України. Виставку названо «Україно, нене моя». В програмі відкреття виставки співали жінки з «Союзу українок» та група молодших співаків «Коломийки», а саме: Ляхович Еміл, Микола, Таня та Петро і Сем’янів Стефан та Ярослав і Причепа Микола, а відспівали пісні: «Рідна мати моя» та «Від синього Дону до сивих Карпат».
14 грудня 1997 року, в Новому Саді українці з Кули, Вербасу, Інджії та Сремської Митровиці відвідали виставку, а того самого вечора організовано концерт в залі «Петефі Шандора». Тут «Коломийка» мала значну роль своєю сорокхвилиною програмою. Група старших співаків «Коломийки» відспівали пісні: «Цвіточки – рум’яночки», «Там на горі крута вежа», «Викопав я криниченьку», «Чорні очка», «Била мене мати» та «Ой, у лузі червона калина». Танцювальний ансамбль виконав хореографії: «Повзунець», «Метелиця», «Дев’ятка» та «Українська сюіта».
А в неділю, 5 липня «Карпати» з Вербасу та «Тарас Шевченко» з Баня Луки були гостями фольклорного ансамблю «Коломийка» з Сремської Митровиці. Концерт трйох товариств відбувся в переповниному залі міського театру, а після концерту в приміщенні «Клуб войске Югославіє» був організований розважальний вечір. Гості з Баня Луки повезли до дому приємні враження.
Замість, щоб продовжити активність, з мало відомих причин працю припинено на наступних кілька років...
Кілька наступних років ″Коломийка″ не працювала а причина того, що напруженість у державі іще притискала, цього разу через ″війну″, яка велася у автономному краю ″Косово і Метохія″. Ніхто з Ляховичів не йшов там, бо там більше йшли поліцайські і спеціяльні одиниці. Ця нестабільність довела до бомбардування Сербії і Чорногорії (так у той час називалася наша країна) з боку Аліянсу ″Нато″ у 1999 році. Бомбардування тривало майже три місяці.
2003 року Микола знову вступає в акцію і починає збирати дітей, щоб знову порушити активність ″Коломийки″. Йому це вдається, і назбиралося гарне число дітей, з якими Микола починає з початку, бо з тих дітей, ніхто раніше не був танцюристом. Працюється у складі Центру культури ″Сірміумарт″ у Сремській Митровиці.
Ситуяція у державі втихомирена, а державний уряд заснував Національні Ради для всіх національних меншин, а так само і для українців. Це означало, що мажна почати трохи вільніше працювати на полі національних потреб. Українці Сремської Митровиці, на чолі з братами Ляхович зрозуміли, що це добрий час, щоб остаточно заснувати українське товариство у Сремській Митровиці. Треба додати, що тоді ще жив о.Стефан Пітка. Він ніколи прямо не намовляв їх заснувати товариство, але коли йому сказане, що на цьому робиться він сказав: ″Я на це чекаю роками!″ Він між першими вписався до засновників товариства.
Тому, що ″Коломийка″ знову почала працювати, і що у місті було багато бувших членів, то зрозуміло, що вони записувалися до членів засновників товариства. Тому, що ″Коломийка″ заснована як ансамбль ще 1979 року, то було нормальним, щоб вона продовжила своє існування як Товариство української культури ″Коломийка″. До списку засновників українського товариства записалися майже всі Ляховичі, а до Керівної ради товариства обрано Петра і Миколу Ляхович, а був би обраним і Еміл, але він не хотів прийнятися того, щоб не було забагато Ляховичів у керівництві товариства.
Керівна рада товариства ″Коломийка″.
Микола другий ліворуч, а Петро в середині.
Ставши товариством, ″Коломийка″ повністю розгорнула свою діяльність. На полі танцювальнього ансамблю, яким керує Микола найбільше працюється. Дітей – танцюристів назбиралося понад сорок і мусів Микола їх поділити на два ансамблі: дитячий і молодіжний. Першим завданням було наробити костюмів для всіх танцюристів. З ініціятиви Миколи, найбільше костюмів зроблено в товаристві, руками дівчат і матерів.
У чергові активності з того часу увійшло організувати ″Шевченкові вечора″ , брати участь кожного року на оглядах фольклору у општині і ширше, організувати під кінець року, в листопаді ″Вечір української музики – Бал″, посилати пивне число дітей – членів на Літні школи українознанства. Все це не могло зробитися без участі Миколи.
Танцювальний ансамбль ″Коломийки″ 2004 року. Микола у горішньому ряді перший ліворуч.
Товариство плекання української культури «Коломийка» заєреструвалося як Спілка міщан 2003 року, а справді це ширший вигляд уже існуючого Фольклорного ансамблю «Коломийка», котрий заснований давнього 1979 року. І таке молоде Товариство шведко дістало завдання організувати таку велику маніфестацію, відзначення 25 років існування ансамблю «Коломийка». Реєстрацією Товариство стало незалежним від інших міських інституцій культури у створюванні власного плану та програми праці, та у знаходженні способів фінансування активностей та придбанні потрібних засобів для нормальної праці.
2004 року знова сильно піднімається український фольклор та на тому полі багато зроблено. На першому місці – масовість ансамблю. До того прийшлося отриманням відповідних кімнат для репетицій у всіх днях тижня, достатня кількість кімнат, добрі умови та також близькість дітям. Приймалися усі діти, котрі висловили бажання бути членами не зважаючи на здібність. З дітьми робилося терпеливо, щоб жодна дитина не пішла без великої причини. У багато випадків дітей на репетиції приводили батьки і саме ті батьки, коли було найпотребніше виробляти велику кількість костюмів для ансамблю, найбільше помогли. Вони вишивали, шили, замовляли чоботи у майстрів, виробляли віночки.
Бажаючи цю маніфестацію відзначення 25 річниці від засновання Фольклорного Ансамблю «Коломийка» зробити чим багатішою, а також ширше представити українську культуру, вони організували виставку українських художників з України, Сербії і Хорватії. Святочне відкриття виставки відбулося 21 червня 2004 року о 19.00 годині. Саму програму відкрила Олександра Ляхович, виграваючи на флейті одну українську мелодію. Група співаків джерельних пісень заспівали пісню «Коло млина, коло броду» з супроводом на гармонії Петра Ляховича.
Головна маніфестація відбулася у міському театрі, де ″Коломийка″ влаштувала ціловечірній концерт, для якого Микола приготовив більше хореографій із своїми танцюристами: «Метелиця» , «Повзунець» , «Гопак» - дитячий ансамбль , «Гопак» - молодіжний ансамбль.
Микола і Михайло вручають грамоти подяки бувшим членам ″Коломийки″ і тим, хто поміг у організації маніфестації.
Доділюваня грамот «Вислів подяки» всім присутним членам, які більше не активні вручали о.Диякон Михайло Ляхович та Микола Ляхович. У неділю, 11 липня 2004 року, у місті Кула, що на півночі Автономного Краю Воєводина, відбувся Перший Фестиваль української культури «Калина» організатором котрого виступила Українська Національна Рада в Сербії і Чорногорії. Ансамбль Товариства «Коломийка» своєю програмою відкрив фестивальну програму. На самому початку заспівали пісню «Калина», котрої автором тексту і музики є Михайло Ляхович, а співали Михайло Ляхович, Наталія Ляхович, Катарина Ляхович, Соня Мороз і Петро Ляхович, а супроводжали Саша Юришич та Олександра Ляхович. Ця пісня стала святочною піснею фестивалю в наступних роках, бо організатор шукав таку пісню, в котрій говориться про калину, а до того ще є авторською з нашого середовища. Після цієї пісні чергувалися наступні точки: танець «Гопак» затанцював молодший ансамбль у хореографії Миколи Ляховича, а супроводжали Ярослав Сем’янів, Саша Юришич та Дарко Ляхович, пісню «Через сад вишневий» відспівала вокальна група під керівництвом та супроводом Петра Ляховича, пісні «Куди ідеш козаче» і «Янічко» заспівали Михайло, Наталія та Катарина Ляховичі, танець «Метелиця» показали дівчата молодшого та старшого ансамблю у хореографії Миколи Ляховича.
Керівники «Коломийки» у добрій мірі підтримали цей перший фестиваль і додали організаторам сили у рішенні конче організувати український фестиваль. Учасників «Коломийки» на фестивалі було аж 65, а привели і ще оден повний атобус глядачів з Сремської Митровиці.
У неділю, 3 квітня 2005 року відбувся у Педагогічній Академії општинський огляд фольклорних ансамблів Сремської Митровиці. Товариство «Коломийка» і цього року виступило в конкуренції дитячих та молодіжних ансамблів. Мистецький керівник Микола Ляхович разом із своїми численими танцюристами приготували для цієї нагоди дві нові хореографії.
Ангажованість Миколи у плеканні української культури у Сремській Митровиці і ширше таке велике, що це стало великою частиною його особистості і приватності...
″Коломийка″ постійно виступає на українських фестивалях, оглядах, концертах, виступають співаки солісти і дуети, засновано бібліотеку, дитячу оркестру, дівочу вокальну групу, вишивальну секцію, виступається на Етно-фестивалях, а понад усе, посилаються діти що року на Літні школи українознанства, і на кінець, ″Коломийка″ отримує власне приміщення від општинського уряду.
У приміщенні товариства організуються різні спілкування членів, ″Пущення″, ″День жінок″, ріжні репетиції і так подібне.
Організуються ріжні гастролі: до Дев’ятини, Славонського Броду, ....
За такі активності починають приходити і нагороди: З рук заступниці голови Державного Комітету України у справах національностей і міграції два члени товариства ″Коломийки″ і родини Ляхович нагароджені грамотами за вагомий особистий внесок у консолідації світового українства.
Між нагородженими активістами є два члена Товариства «Коломийка», Микола та Петро Ляховичі. Микола нагороджений як культурний діяч і хореограф а Петро як культурний діяч.
2-го грудня повернувся з Київа хореограф і мистецький керівник фольклорного ансамблю „Коломийка” Микола Ляхович. Він там брав участь на курсі української хореографії у Київі у організації Міністерства культури і туризму України, який тривав з 20 листопада до 2 грудня 2005 року.
І тоді 2006 року ″Коломийка″ отримує бути технічним організатором Третього Фестивалю української культури ″Калина″. І знову не обходяться без братів Ляхович: Петро був заступник голови Ради фестивалю і голова Програмної комісії, Микола координатор Святочного концерту, а Еміл координатор Етно-художньої виставки у складі Ради фестивалю. Цей фестиваль так добре організований, що роками буде взірцивим для організаторів майбутніх фестивалів.
Крім усіх активностей і гастролів, у ″Коломийці″ введено іще одну чергову маніфестацію: Річний концерт товариства ″Коломийка″. Публика дуже любить виступи ″Коломийки″ і це ще одна нагода на кінці року побачити що робилося у минаючому році.
Думаю, що далі не потрібно числити усі активності ″Коломийки″, які тісно вязані з життям Миколи. Крім його особистої ангажованості, його ціла сім’я активна на тому самому полі, і у дальшому тексті мусимо і про них написати.
Анна Ляхович, з родини Чорні, закінчила середню економічну школу у Сремській Митровиці. І для неї можна сказати, що включилася до українського ансамблю від самих початків аж до 1991 року, коли ″Коломийка″ зробила першу перерву у праці.
Її ангажованість продовжилася у підтримуванні свого чоловіка, коли він багато свого часу мусів приділити на полі культурної діяльності. Вони разом старалися виховати своїх дітей у українсько-національному і релігійному дусі. Швидко по реєстрації ″Коломийки″, Анна і сама вписалася до членів.
На Річних зборах ″Коломийки″, з початку 2005 року, Анну обирають за члена Керівної ради товариства, а в тім за генерального секретаря тої самої ради. З того часу її ангажованість у товаристві підноситься на ще вищий рівень.
Незабаром Анна пропонована з боку товариства ″Коломийка″ бути членом Української Національної Ради, якої вона є членом з 2005 року. Після Річних Зборів Товариства плекання української культури "Коломийка", які відбулися 17 лютого 2007 року у Сремській Мітровиці, які також були і виборними, прийшло до значних змін у керівництві Товариства. головою Керівної ради Товариства "Коломийка" буде Анна Ляхович, Анна Ляхович була активною у "Коломийці" від самих початків 1979 року, була два роки секретарем у Керівній раді Товариства "Коломийка", а зараз є головою Фінансової комісії у Українській Національній Раді. ЇЇ вибір головою Товариства "Коломийка" тільки потверджує її позитивну ангажованість у нашій українській громаді, як у Сремській Мітровиці, так і ширше.
Олександра, донька Миколи і Анни Коли ″Коломийка″ порушила свою діяльність, то Олександра також стає членом і ангажується на всіх полях. її активність проширилася: вона танцюристом у ансамблі, співає у дівочій вокальній групі, грає у дитячому і старшому оркестрах, відвідує уроки української мови, виступає як декляматор. Кілька років за чергою виступає на Општинському, Регіональному і Крайовому оглядах декляматорів, де мала досить успіху. У останій час писання цього тексту, прийшла радісна вістка, що Олександра стала лауреатом Крайового огляду декляматорів і братиме участь і на Державному огляді. В останій час вона керує дитячою оркестрою, по потребі виконує обов’язок видучої на різних представліннях. Виступила вже два рази як співак соліста, або в тріо на Конкурсі української пісні у складі Фестивалю української культури ″Калина″ у Вербасі і Сремській Митровиці. У Сремській Митровиці Олександра зайняла друге місце у конкуренції дітей-співаків.
Олександер, син Миколи і Анни 2003 року, коли ″Коломийка″ почала провадити репетиції, то батько Микола почав приводити і Олександра, і прилучив його до дитячого ансамблю. Малий танцюрист швидко оволодів першими танцювальними кроками, і швидко стає ведучим у ансамблі.
Олександра в горішньому ряді зліва, Аніта в середині і Олександр з правого боку.
Пізніше вже по потребі танцював і у складі молодіжного ансамблю. Крім танцювати, Олександер також активний на числених заходах у товаристві. Він ходить до музичної школи гітари, і це знання часто демонструє на ріжних імпрезах. Він бере участь у всіх Літніх школах українознанства, чи то у Україні, чи тут у Воєводині, відвідує уроки української мови у школі. Він часто виступає як декляматор чи на імпрезах товариства, чи на оглядах декляматорів. У товаристві Олександер грає у дитячім оркестрі.
Борис, дев’ята дитина Івана і Марії, народився 29 червня 1968 року. Він закінчив початкову і ремісничу школу автоелектричного фаху. Коли у Сремській Митровиці засновано український ансамбль, Борис мав одинадцять років, і тому можна сказати, що і він міг помало придивлятися що тут робиться і приготовлятися і самому стати членом танцювального ансамблю. Він пізніше став добрим танцюристом, а окремо, коли було потрібно робити якісь жарти у хореографії, то Борис був найздатніший для цього. Він на сцені завжди був усміхниний, йому гарно стояла козацька форма, так що на сцені виглядав справді симпатично. У ″Коломийці″ був активний до 1991 року, до війни, потім іще у 1997-98 роках, вже як старший танцюрист – ветеран.
Татяна, десята дитина Івана і Марії, а друга донька, народилася 25 травня 1974 року. Татяна закінчила початкову і перукарську школу. Коли у Сремській Митровиці порушено ансамбль українського танцю і пісні ″Коломийка″, Татяна мала п’ять років. Про якесь включення до ансамблю ще не може бути мови, але можемо сказати, що вона була часто присутньою на репетиціях чи виступах, бо без неї тяжко мама могла десь піти. Але і вона не чекала довго на свій перший виступ, на якому її завдаток було бавитися з качанами на кінці сцени, доки старші танцювали. Коли ″Коломийка″ відзначувала десятерічний ювілей, то вже Татяна була справжньою танцюристкою.
Коли знову прийшло до порушення активності ″Коломийки″ в 1997 році, то Татяна в цьому дала свій великий внесок, бо вона просто кохала ансамбль і дуже любила танцювати на виступах, і на всяких інших забавах. Вона разом із своїми братами призберували членів, а пізніше працювала з початківцями. Того самого року вона вирішила вийти заміж за Миколу Причепу, який також був танцюристом у ансамблі.
Від Ляховичів Михайло з дружиною, Надія і Таня з чоловіком живуть в Канаді а з тих, які і тепер активні в «Коломийці: Петро, член Керівної ради, мистецький керівник Групи співаків джерельних пісень, займається інформуванням про діяльність товариства і українців Сремської Митровиці; Еміл співає у Мішаній вокальній групі і курує Етно секцією; Любіца співає у Мішаній вокальній групі; Данієл є танцюристом у молодіжному ансамблі, його дружина Єва також є тацюристкою; Аніта танцює у Молодіжному ансамблі; Микола є головою Керівної ради, мистецький керівник танцювального ансамблю і співає у Мішаній вокальній групі; Анна є член Керівної ради і співає у Мішаній вокальній групі; Олександра танцює у молодіжному ансамблі і по потребі грає у оркестрі на флеті; Олександр є танцюристом у молодіжному ансамблі; Борис співає у Мішаній вокальній групі; Борисова донька Марія є член Початкової групи танцю.
Нема коментара:
Постави коментар