Третя Літня школа україністики ″Просвіта″ в
Бачкому Петровці
«Українське слово» ч. 8.-2000 р.
Результати понад очікувань
Третя літня школа україністики «Просвіта»,
яка відбулася у Бачкому Петровці з 2 по 16 липня цього року успішно
закінчилась. Цю новостворену систему засвоювання знань та набувань робочого
зацікавлення, за допомогою викладачів і виховатилів, з правом та гордістю можна
назвати школою. Це передусім тому, що праця в цій своєрідній показовій школі
проходила за Планом і програмою, засвоєною Шкільною радою, а презентована
відповідним органам АК Воєводини, Р. Сербії та України.
Для цього заходу Шкільна рада з повною увагою добирала керівництво і
викладачів з Югославії і України. В Школі навчалось 55 учнів з Сремської
Митровиці, Кули, Вербасу, Інджії, Нового Саду, Лачарку, Бачкої Паланки та інших
місцевостей. Все це проходило під патронатом та опікою Виконради Автономного
краю Воєводини.
Перша Школа україністики з цими
характеристиками відбулася з 15 липня по 15 серпня 1998 року для 50 учнів на
Іріжському венці, на Фрушкій горі, у Будинку відпочинку «Електровойводини».
Минулого року, з причин агресії НАТО й
руйнування нашої країни, в котрій, між іншим, вщент зруйновано і будинок
«Електровойводини», в якому відбулась Перша школа, такий вид навчання у нас не
було можливо організувати. Можливість організації Другої школи в Україні
Виконрада повністю схвалила і підтримала. На цей раз 96 учнів навчалось у
Лікувально-оздоровчому центрі «Долина» в Івано-Франківській області в Україні.
Приїзд, знайомство, розміщення
Цьогорічна навчальна зустріч почалася в
суботу 2 липня в приємному, всюди зеленому містечку Бачкі Петровац, де почали з’їжджатися
діти в супроводі батьків.Перед гарним будинком інтернату міської гімназії ім.
Яна Колара їх привітали голова Шкільної ради о.Стефан Пітка, директор Школи пан
Петро Ляхович, секретар скупщини общини Мілина Лабат, керівник інтернату Ондрей
Корош. Від імені Товариства української мови, літератури і культури Воєводини,
дітей, батьків і гостей зустрічали голова Іван Терлюк, члени президії Борис
Небесний, Петро Ардан, секретар Штефка Тамінджія, а директор Школи Петро
Ляхович представив усім викладачів: Христину Герцик та Лесю Ткач з України,
Марію Ліщишин з Кули та виховатиля Миколу Ляхович з Сремської Митровиці.
Перед будинок почали прибувати й гості, в
першу чергу голова Виконради Воєводини пан Дамян Раденкович, секретар з питань
національних меншин мр Павел Домоні, Посол України в СР Югославії др Володимир
Фуркало та аташе з питань культури пан Роман Мельниченко. Тут і голова
Сербсько-українського Товариства мр Средоє Лалич та інші гості. Після короткої
дружньої зустрічі всі пішли до міського Будинку культури, в якому відбулося
урочисте відкриття Третьої літньої школи україністики «Просвіта».
Урочистість почалася вітальною промовою
голови Шкільної ради о.Стефан Пітка, який привітав усіх учнів і батьків,
вчителів і працівників інтернату та Будинку культури, а окримо голову Виконради
Воєводини пана Дамяна Раденковича, Посла України пана др Володимира Фуркала,
представників общини Бачкий Петровац, та інших гостей, підкреслюючи значення
цієї форми навчання для української громади Воєводини, а окремо для дітей.
Після цього надано слово пану Дамяну Раденковичу, який у своїй промові визначив
значення цієї Літньої школи, як прикладу принциповості воєводинських властей
щодо рівноправності всіх народів і національних меншин у цій багатонаціональній
мультиконфесійній частині Республіки Сербії.
Надзвичайний і Уповноваженний Посол України в СР Югославії пан Володимир
Фуркало у своїй промові звернув окрему увагу на постійність зв’язків
України з усіма діаспорами, а їм Посольство буде надавати допомогу в межах
своїх можливостей.
До
присутніх звернувся і секретар з питань господарства общини Б. Петровац пан
Павел Лом’янський, який коротко розповів про общину, її
національний склад, національні і культурні традиції, а окримо про виробництво,
а промову закінчив словами: почувайтися як вдома.
Урочисте відкриття завершено концертом,
виступило КМТ ім.Івана Сенюка з Кули. На сцені змінювалися учні, які зачитали
вивчені вірші, а приготувала їх вчителька Марія Ліщишин, старша і молодша групи
виконали кілька танців, а хор у супроводі оркестру пісень, яким керував і
диригував Володимир Твердовський, декілька народних пісень.
По закінченні концерту для присутних
влаштовано коктейл у будинку інтернату, де діти, батьки та гості мали нагоду
познайомитись і переконатись у вигідності умов проведення навчання та
контактування з дітьми. Цей перший день кінчався у гарному настрої всіх
присутніх.
Навчання, розвага, відвідини...
Вже наступного, тобто першого робочого дня
школи було і приємностей і неприємностей. Приємно було дітям, які були вже на
попередних зустрічах, а неприємно для тих, які відвикли вставати о сьомій
годині ранку. Бо тут усе мусить проходити за передбаченим планом і програмою і
не можна спізнюватися на ранкову руханку, сніданок або уроки. Але за короткий
час усі привикли до робочого режиму, в чому допомогли як цікаві уроки, тому
спричинили викладачі та виховатилі, також і нові знайомства.
В дообідньому часі проходили уроки рідної
мови історії, музики, а після обіду учні ознайомлювалися з народними звичаями,
обрядами, духовністю. Так уже від самого початку викладачка мр Христина Герцик
зацікавила дітей дітей приготуванням традиційного українського обряду «Івана
Купала», та для цього плели вінки зі свіжих квітів, робили прикраси,
розподіляли ролі, вчили обрядові пісні. Для хлопців більш цікавий був футбол
або щось інше, але все в межах домовленого і можливого. Любитилі шахматної ігри
вели «люті бої» поки їх не заставляли зробити перерву через вечерю або тому, що
час спати.
Вислухано і кілька лекцій, як наприклад про
засоби інформування, або своєрідності діаспори, про що їм розказували Василь
Дацишин та Мирослав Хочак. Відомий наш художник Віктор Зубко, разом із
викладачкою Христиною показали звичай розмальовування писанок та малювання,
майже щодня вчили нові й нові пісні, жартівливі діалоги і вірші, бо все це буде
презентовано на урочистому закритті цієї цікавої і своєрідної школи. І так усі,
які проявляли здібності до чогось іншого, мали змогу це і показати. Адже
популярні пісні, передусім «Червону руту» Володимира Івасюка полюбили всі без
винятку. І не лише її.
Учасники цієї школи мали нагоду відвідати
Челарево і бачити, де і як виробляється пиво, оглянути палац графа Джунджєрського, кілька днів пізніше
фабрику «Фіделінка» в Суботиці, бачити Паличке озеро, бачили ферму коней
«Зобнатица» неподалік Бачкої Тополі.
В неділю, 9-го липня учасники Літньої
школи мали нагоду бачити п’єсу Степана Васильчинка «На першій гулі» у
виконанні аматорів КОТ «Карпати» з Вербасу. Ця весела і дотипна однодійка гарно
розважила глядачів. У вечірньому часі того ж самого дня викладачка співу
Христина Герцик виконала на фртепіано гарний концерт «музичної поезії», а одну
пісню вона виспівала тут, і присвятила її саме цій Літній школі.
Щоб легше витримати літню спеку
найбільше допомагало майже щоденне купання в басейні, на якому у вечірню пору
влаштовано урочистість «Івана Купала». Спускання виплетених віночків,
виблистування свічок та обрядові пісні залишаться як одна з найкращих пам’яток,
окремо для дівчат, як і для хлопців, які перескакували розпалене вогнище.
Передостаннього дня після обіду на сцені
Будинку культури проходила репетиція концерту, яким передбачено закриття Школи.
Діти старалися, було помилок, але досвічений педагог, пані Христина, зразу поправляла
всі неполадки. Був це, до речі передостаній урок перед «іспитом на сцені», а
цей, красою своєрідний та дією різноманітний «іспит» водночас складають всі
учасники Школи. Останнього дня, 15 липня, була ще одна коротка перевірка і –
все готове до урочимтого закриття. Придбано українські строї, на жаль не
вистачало для всіх. Але не вся краса в костюмах, а в навченому та показаному.
Перед виступом у будинку інтернату тихо, наче нікого нема. А вони всі тут.
Серйозно, з помітним переживанням, готуються до виступу, помагають одні одним.
Тут і вчителька помагають, хоч і їм треба прибратись.
На просторі коло інтернату прибувають і
перші групи батьків, на автах або автобусах. Прибувають і гості, представники
Виконради Воєводини, Посольства України, общини Бачкі Петровац, Товариства
української мови, літератури і культури Воєводини, члени Шкільної ради. І як
наближається часурочистого закриття Третьої літньої школи всі прямують до
Будинку культури. Невдовзі зал заповнений. Сцена закрита, але за завісою чути голоси
і стукіт перебігування. В першому ряді, попри гостей, сидять викладачки
Христина і Леся, які будуть уважно слідкувати за ходом програми і, у разі
потреби, допомагати в її виконанні.
Коли завіса відкрилась пристутніх привітав
голова Шкільної ради о. Стефан Пітка, наявляючи складання незвичайного
екзамену, який символично означає звуки «останього дзвінка» цієї своєрідної
школи, який означить кінець цієї Третьої літньої школи, а водночас запрошує до
наступної зустрічі.
Після промови голови Шкільної ради
о.Стефана Пітки на сцені змінювалися учні цьогорічного навчання, які піснями,
сценками, жартівлевими діалогами-анекдотами, читанням фіршів, а окримо піснями,
показали частину набутих знань протягом двотижневого навчання. Всім, майже
непомітно, але напружено, керувала пані Христина, І коли, на ківнціпрограмивсі
на сцені заспівали вже популярну «Червону руту» відходячи в глибину сцени й1
махаючи руками «на прощання», на її лиці заблищала радісна усмішка. На сцену
вийшли голова Шкільної ради о.Стефан Пітка та директор Школи пан Петро Ляхович.
Він попросив на сцену викладачок з Украхни, мр Христину Герцик та Лесю Ткач і
вручив їм подяки, на що пані Христина відповіла, що їй було честь бути між
нами, працювати з своєю товаришкою Лесею та іншими у цій незвичайній школі, і
що з радістю прийде і на наступну Школу, якщо це буде потрібно і можливо.
Пан Петро Ляхович подякував усім тим, які
вкладали зусилля до успішного проведення цьогорічного літнього навчання й
незабутної зустрічі не лише дітей, але і батьків і всіх інших, які її
відвідували і допомагали, цікавилися і працювали. До присутних звернувся і пан
Павел Домоні, який сказав, що ця школа показалась успішним видом навчання
рідної української мови, ознайомлення з красою національних традицій і що лише
за це повинні турбуватися Виконрада Воєводини та організатори, таким літніми
навчаннями передусім повинні цікавитись батьки і діти.
На кінці діти прощалися сердечно, а було
навіть і сліз, але розлука не була надто сумною, бо всі вони чекають нові
зустрічі наступного літа, а можливо і скоріше.
Школа, в якій оселилась казка
Враження викладачки Христини
Герцик про Школу
Часом доля немов жартуючи робить тобі
несподівані подарунки. Таким подарунком для мене стала школа україністики в
містечку Бачкі Петровац поблизу Нового Саду, куди ми прибули зі Львова з моєю
колегою Лесею Ткач на запрошення Товариства української мови, літератури та
культури Воєводини.
Школа ця створена всупереч багатьом
несприятливим обставинам, поєднала в собі багато чудових рис. Непросто зібрати
дітей з українських сімей, розкиданих по цілій Воєводині, бракувало коштів,
книжок, навчального приладдя. Але всі ці продлеми зникли перед головним
завданням, яке поставили собі
організатори – українські діти повинні знати свою мову і культуру
незважаючи на те, що вже декілька поколін їх предків народились у Югославії.
Для нас, викладачів школи, така мета
видалась спочатку нереальною. Як створити за два тижні в дитячих головах образ
далекої незнаної батьківщини, як передати красу і багатство рідної мови, як
відтворити оте відчуття України, що росло у душі від самої колиски , як
розділити себе порівну на 56 дітей і як зробити добу більшою? Окрім того діти
не повинні надто перетомлюватись, їм має бути цікаво і весело. Отож, щоб все
встигнути, ми вирішили... скоротити кількість обовязкових занять до мінімуму
-
лише три уроки щодня. Тепер вже можна
визнати, що це була просто маленька хитрість. Насправді школа працювала майже
цілодобово, але ініціаторами роботи були самі діти.
-
Чи буде сьогодні фольклор (тобто
хореографія)?
-
Можна я перепишу текст пісні?
-
Коли нам прийти на репетицію сценки?
-
Перевірти, будь ласка, чи добре я деклямую
цей вірш.
-
Навчіть нас робити паперові квіти до
віночків.
-
Можна ми наші писанки розвісимо в куточку
у вестиболі?
-
О котрій годині буде зайняття хору?
-
Чи Ви поїдете з нами на ескурсію?
Сотні запитань, які нас дуже тішили, бо
означали довіру і натхнення. А коли часом замість танцю захочеться пограти в
баскетбол, то це не проблема – трохи скоригуємо плани (спорт – справа
серйозна!) Вже в перші дні стало злозуміло, що головним містечком між мною і дітьми, буде пісня. Адже саме
пісня здатна обєднати різних людей в одну громаду і саме в ній знаходимо образ
України з її історією, традиціями та ідеалами. Кожна пісня, котру ми вивчали –
це був привід до невеликого народознавчого дослідження.
Безсмертна «Червона рута» - її нестримна
енергія чистим гірським потоком
вихлюпувалась у спекотне літо. Вона стала символом вічної юності і любови.
«Ой на горі жита много» це одна з
жниварських пісень, що є частиною давнього обряду, присвяченого збору врожаю.
Жито, хліб це символ праці і багатства в Україні. Недаремно кажуть в народі:
«Буде хліб, буде й пісня!».
«Грицю, Грицю, до роботи!» - невеличка
жартівлива пісенька перетворилась в мініятюрну театральну виставу із власним
сценарієм, героями та реквізітами. Але на заключному концерті кумедний Гриць,
забув ложку за кулісами і мусів руками хапати уявні вареники з макітри. Щоправда,
коли дівчата в один з вечорів наліпили кілька сотень спрявжніх вареників, ані
ложок, ані мисок ніхто не забув. Кожну свіжу порцію хлопці зустрічали такими
захопаючими вигуками, ніби їх добрий тиждень голодом морили. Здавалося їхні
«хочемо ще!» ніколи не припиняться і бідні дівчатка-господині залишаться
голодними.
«Стоїть гора високая» - в цій пісні
неповоротна музика українського краєвиду, що радує серце і тішить душу «неначе
спрявжній рай». А ще в ній співуча душа України, її ніжність і глибока мудрість.
«По діброві вітер віє» - відома мелодія на
слова Т. Шевченка. Розповідь про Кобзаря діти слухали з великим хвилюванням. Не
всі знали трагічну історію його життя. І мелодія, котру тужливо виспівували
флейт і кларінет з акордеоном увібрала в себе весь смуток Шевченкової долі.
Через пісню вдалося нам зануритись
ненадовго у глибини давніх язичницьких вірувань. На час роботи школи припадало
свято Івана Купала. І ми спробували відтворити найголовніші елементи цього
старовинного обряду. «Коло Мареноньки ходили дівоньки...» - виводили дівочі
голоси кружляючи довкола Марени, прикрашиної верби, що символізує богиню
кохання. А потім пливли вінки за водою у пошуках дівочої долі, і палала ватра,
щоб вогнем своїм очистити всіляку скверну, і стрибали хлопці й дівчата через
вогонь, і далеко в карпатських лісах цвіла пвапороть, ворожачи комусь добру
долю. І хоча того цвіту ніхто не бачив, але він таки є, і дається в руки лише
тим, хто вірить.
І ми вірили в силу добра і краси, в дитячу
щирість, в ідеальну, прекрасну далеку Україну, країну наших власних романтичних
мрій. З дорослими ми говорили про політику, проблеми, економічну кризу та інші
українські негаразди, дивувалися, що уряд Воєводини спромігся більше зробити
для югославських українців, ніж уряд України. А з дітьми ми творили казку про
рідну землю, Коли вони виростуть, то може будуть в чомусь розчаровані, але цю
казку обов’язково розповідатимуть своїм власним дітям. На цій
романтичній хвилі народилася «Пісня про далеку Україну», котрою ми завершили
святкову концертну програму.
У цій незвичайній школі ми були не лише
вчителями, а і учнями. У о.Стефана Пітки ми вчилися бути чесними перед собою і
Господом. Борис Небесний дав нам неповоротні уроки життєлюбства і
відповідальності. Зустрічі в домі нашого земляка – художника і філософа Віктора
Зубка – стали справжнім університетом людинознанства.
Відчували ми увагу і підтримку з боку
українського посольства в Югославії. Можливо вперше в житті ми реально
зрозуміли, що за нами стоїть наша держава.
Хотілось би також подякувати за співпрацю
нашим колегам – Петрові та Миколі Ляховичам і Марії Ліщишин. Саме на їхні плечі
впало найбільше організаційних, побутових і навчальних клопотів.
В день прощання було багато обіймів і
сліз. Але нам не було сумно. Ми знали, що знову приїдемо сюди наступного року.
І казка буде продовжуватись.
Христина Герцик
Нема коментара:
Постави коментар