Стефан Кривошия про себе і свою сім’ю – Спогади та активність у товаристві «Коломийка»
Коли переселювалися до Бачінців у Дев′ятині розпродали усе майно. У той час у Бачінцях жив його брат а мій стрий. Батько прийшов до нього у гості і коли був там побачив як тут жиється і ще вони його намовили, щоб і він перейшов там жити. Там були ті «задруги» (колгоспи-спілки землеробів) і зараз моглося почати робити. У Бачінцях купили собі майно.
Доки іще жили у Дев’ятині їх там злапала ІІ Світова війна. Під час війне було всього по ріжному. Я вже добе пригадую собі тої війни.Я пригадую коли сталася капітулація старої Югославії. Я тількищо почав ходити до школи. Ми були в школі а школа була недалеко церкви, на сусідних горбах було чути як стріляють. Мали ми учительку, яка нам сказала «Ідіть додому, нема більше школи». Тоді почалася війна і все це. Там коло нас було озеро, було води. Наша хата була близько озера, був один великий садок. У ньому часто змінювалися то партизани то четники. Вони прийдуть тут, бо була вода, поставлять котли варити їжу а коли зявляться ті інші, вони перекидають котли і тікають. Тільки один раз у тій війні надійшли усташи. Коли з нашої хати вийдеться так трохи на горб то було видко до церкви а партизани були у ній. На них напали партизани і примусіли утікати і більше не приходили. А німці приходили пару раз, зимою, а всі вбрані в білі форми, навіть і на коней накидали білі полотна. Ідуть такі білі як гуси. Так там воювалося.
У Бачінцях я продовжив йти до школи і на ремісничі науки. Вивчив за коваля. Почов і працювати у «задрузі» «Слоґа» у Бачінцях коволем. До Сремської Митровиці перейшов 1955 року і тут робив в ковальському підприємстві. Незадовго потім я пішов до війська а коли повернувся того піприємства більше не було, розформоване. Тоді я почав працювати у іншому підприємстві «Польострой». Пізніше заснувався «МІВ», де я працював аж до пенсії.
Це вже новіша фоторгафія. На ній ми всі брати і сестри а іще не всі були присутні. Брати Михайло, Ілія, Франьо і я і дві сестри а нас дітей було дев’ятеро.
Це також родина, тільки що тут і стрий і стрийна і від їхніх дітей Володимир. Це могло бути на «празник», прийшов стрийко з сім’єю до нас у Бачінці і тоді зфотогравувалися. Брат Ілія був вже одружиний і мав доньку Софію. На цій фотографії ми всі діти, нас дев’ятеро і стрий Антон і стрийна Анка і їхній син Владо з Митровиці.
То ми на біцікльох (на велисопедах) їхали з Бачінців до Митровиці. Це Штефан Ґімбаровський, Роман Яблонський і я. У той час автопутем ми їхали а машин майже зовсім не переходило, може одна чи дві.
Це я, коли мав може двадцять літ і моя стриєшна сестра. Це могло бути у Бачінцях.
Це жинився Суканиця Петро, на гармонії грав мій брат Владо. Це також вже було у Бачінцях. Це могло бути 1954 року. Це все українці, Ольга Яблонська, Місько Яблонський. У той час було у Бачінцях кілька українських сімей. Тепер їх є менше, як я знаю, є три сім’ї. Я на тому весілі був дружба. Тут і солодка баба.
Владо Кривошия, мій стриєшний брат, він жиє тут у Митровиці. Знимка зроблена 1956 року.
Фотографовано у Бачінцях. В середині я а це мої стриєшні сестри, Ганя і Катарина, доньки стрия Йосипа. Одна тепер в Австралії а друга в Сремській Каменіці. Я тоді мав десь двадцять літ.
Фоторгафія дуже стара. Це мої цьотки, мамині сестри. Це було іще в Босні. Коли поляки від’їжджали до Польщі, одна з них поїхала а одна тут залишилася до смерті.
Стефанова дружина Анна з родини Плавшич, її сестра і цьотка.
Між першими до Коломийки приступили Ольга Кривошия, донька мого брата Михайла і Іван, мій син. Ольга була активна доки не пішла на студії до Суботиці. Іван і по сьогодні активний, перше був танцюристом, пізніше був членом керівних органів у товаристві а зараз є членом мішаної вокальної групи. Тепер у «Коломийкі» у тій самій групі співає Іванова дружина Ґордана, його син Ґоран виріс у «Коломийці» як танцюрист, Іванова донька Івана є членом підготовчої групи, танців, співу і відвідує уроки української мови з елементами національної культури. Стефанова донька Маріца, віддана Кадар, тепер також активна, співає у мішаній вокальній групі, а також помагає у всіх інших потребах, коли товариство приготовляє якусь маніфестацію. Маріцін чоловік Златко Кадар також є членом товариства, є членом Надглядачої комісії і підтримує і помагає у товаристві у всіх заходах. Їхній син Боян дуже любить танці і культуру всіх народів. Крім того, що танцює у ансамблі «Коломийка», він також танцює у угорському ансамблі а сам керує танцювальним ансамблем Хорватського культурного центру у Сремській Митровиці.
"А це було так, коли я вирішив приступити у групу співаків. Був у церкві, а після Богослужіння приступила до мене Софія Писанюк і спитала, чи не приступив би я до групи. Каже бракує чоловіків у групі. І так я почав ходити на репетиції. Це є дуже гарне спілкування. Про «Коломийку» думаю усе найкраще, нам всі дивуються як ми гарно товаришуємо. Коли вдягну вишивану сорочку ніхто б мені не дав дак багато літ. Люди дивуються що я співаю у групі співаків. Ми всюди їздимо, до Вуковару, Лішні, до Дев’ятини. Їдимо по тих наших фестивалях і там презентуємо ці наші старі українські пісні. Всім подобаються мелодії наших пісень, і ці старі, що співає наша група і ті новіші, яких співає мішана вокальна група. Наше товариство добре працює, нас люблять у місті, нас підтримують."
Стефан і Анна у подружньому житті уже понад п’ятдесять років. А так добре згоджуються, що аж приємно бути у їхній хаті. Вони іще ніколи не були на Україні і за це їм шкода. Думають, що може іще мають родини на Україні.
Нема коментара:
Постави коментар