У «Віснику» Товариства «Коломийка» друкованому у місяці
грудні 2004. році я тоді вже писав про намагання, щоб у нас, для українців
Сербії заснувати україномовну газету. Вже були активності у заснуванні Газетно
Видавничої Установи «Рідне слово». Засновником тої важливої установи була
Національна Рада а фінунси мали отримуватися від Виконавчої Ради Воєводини. Вже
був написаний Статут установи, оформлена Керівна рада і мав ще бути обраний
директор.
Я з великим нетерпінням очікував того дня,
коли в руках триматиму перший номер нашої газети. Я знав скільки інформування є
важлевим для збереження національної свідомості. З тої причини я редагував
інформаційник нашого товариства «Вісник». Він багато поміг, щоб активність
товариства розвивалася і прогресувала.
Михайло Фірак, перший редактор газети
«Рідне слово» з 1933. року, у одному тексті писав: «Слово може гірше посічи ніж
меч». Та ще більшу силу має писане слово у книжках і газетах.
Я знову писав про цю тему у «Віснику»
з місяця лютого 2005. року. У намаганні,
щоб українці Воєводини мали газету на українській мові, вже зроблені деякі
кроки вперед. Газетно видавча установа «Рідне слово» вже має свій Статут,
тимчасову Керівну раду, тимчасового директора у особі Євгена Кулеби і
заєрестрована в Суді 4 лютого 2005 року.
Нам прийшлося чекати іще пару місяців, щоб
взати в руке перший номер нашої газети. Було труднощів отримати перші гроші від
Виконавчої Ради а все інше вже було готове до праці. І коли в червні кошти отримано в липні вийшов
перший номер газети.
У мене повне серце, газета гарна, написана
українською, пишуть про нас, про знайомих, на знимках знайомі обличча. Я і
раніше любив читати українську літературу: книжки, часописи, газете, але це
було щось інше, це була наша газета. Я також радів, що зможу писати і
друкуватися у нашій газеті, бо до тепер цього не було. Я писав а не мав де друкувати,
тому і займався «Вісником».
Євген Кулоба в той перший час виконував
посаду директора і головного редактора. Він ще на якей спосів випросив
приміщення для редакції у Кулі. Це приміщення і сьогодні користається.
Як тяжко було почати, але один раз як
справа порушилась з місця, то далі вже йшло. Було і труднощів але найголовніша
мета осягнута. Ми кожного місяця отримували нашу газету. Читали про минуле наше
і нашого народу, про сучасне і про майбутнє. Читали ми про історію нашого
народу, про політику, про літературу, про культуру, про звичаї. Ми читали про
наших предків, про наших сусідів, про наші парафії і наші культурні товариства.
З певністю можемо сказати, що наша газета дуже
добре виконувала своє завдання а ми з того стали більш інформованими, стали
мудрішими, стали сильнішими.
Це все пишу з нагоди, що наступний номер
газети «Рідне слово» буде сотий і саме собою це вже великий успіх. Крім сто
номерів газети, видавча установа «Рідне слово» почала видавати і часопис для
дітей «Соловейко», річні «Календарі» і «Слово» і іще деякі видання. Як я бачу
цю справу, «Рідне слово» як установа найкраще від усіх інших наших установ
виповнює своє завдання.
Ми мусимо зберігати цю нашу газету, щоб
вона виходила довго, довго, бо доки вона виходить, знатимимо що і ми існуємо.
Слід подякувати людям, які так багато вложили труду і жертви, щоб газета дійшла
до сотого номеру.
І на кінці вітаю Газетно видавчу установу
«Рідне слово» з сотим номером газети і бажаю довгого існування і плідної праці!
Нема коментара:
Постави коментар