понедељак, 23. мај 2016.

Нова загорода коло нашої церкви

     22 травня 2016 року. У греко-католицькій парафії Вознесіння Господньо у Сремській Митровиці тривють роботи на відновленні. Вже писали про дотеперішні роботи, які вже закінчині або роспочаті і мають бути закінчині у скорому майбутньому, а цими днями почали мурувати нову загороду з чільного боку нашої церкви. Старий мур був вже перестарів і почав руйнуватися самий по собі.

     За кілька тижнів буде в нас храмовий празник і сподіємося, що ця частина роботи буде закінчиною, щоб самим парафіянам і їхнім гостям було гарніше святкувати.



недеља, 15. мај 2016.

Українська громада у Сербії відзначила «День перемоги»

15 травня 2016 року у Сомборі. З нагоди «Дня перемоги» над нацизмом у Другій світовій війні представники Національної ради української меншини і представники української громади відвідали меморіяльний цвентар у Сомборі, де поховане велике число бійців Третього українського фрону. 


З тої нагоди це зібрання віддало шану українським хероям покладанням синьо-жовтого вінка до центрального памятника та  хвилиною мовчання на пропозіцію голови Національної ради Йози Сапуна.


 Талановитий декляматор Филип Проник зачитав  вірш «Біля памятника».
     На цьому цвентарі поховане велике число молодих українських бійців, які звільняли це місто він німецьких окупантів а саме на березі ріки Дунай коло Батини. У битві коло Батини за 18 днів у листопаді 1944 року загинуло 1237 вояків Червоної армії Третого українського фронту.

     Українська громада Сербії памятає про своїх земляків, які тут лежать далеко від рідного краю і вже роками органзовуються відвідини цього Меморіяльного цвентару а памятник прикрашується синьо-жовтими вінками і квітами.


недеља, 8. мај 2016.

Посвячування гробів підчас Великодних свят

8 травня 2016 р. Українці Сремської Митровиці і Лачарку мають своїх рідних похованих аж на чотири кладовища. У Сремській Митровиці вже від давна існує греко-католицьке кладавище, між народом назване «Русинско гроблє», є також центральне міське кладовище і у Латярку є два сільска кладовища, старе і нове. На всіх цих кладовищах ховалися померлі українці Сремської Митровиці і Латчрку.
     Коли прийдеться посвячувати гроби наших покійних підчас Великодних свят це триває кілька днів. У Великодний понеділок парох парафії Вознесіння Господнього у Сремській Митровиці о. Владислав Варга виходить святити гроби на «Русинско гроблє», у великодний вівторок на велике міське кладовище. На ті два у Лачарку виходить у Томину неділю.
    На кладвищах у Митровиці вже прийнято такий звичай що люди чекають священика коло гробу свого покійника і коли закінчиться посвячування гробу, залишаються ще трохи біля нього і йдуть додому.


 Українці у Лачарку затримали старий звичай – всі йдуть за священиком від гробу до гробу і це є гарно і більш урочисто бо більше людей гарніше співають і саме по собі гарніше враження.

    Коли всі разом обійдуть всі гроби то на краю кладовища служать ще одну панахиду за померлих десь далеко на других місцевостях. 




Тут люди постелять на землю рушник а на нього покладуть коровай, якого спекла одна із українських жінок. Тут ще покладуть і торбинку до якої присутні люди кладуть гроші за священика і його помічника. По закінченні панахеди отець відкриває кожному присутньому по кавальчик короваю і говорить "Христос Воскрес!". Цей звичай дуже гарний і урочистей і він самий багато говорить про релігійність наших людей і почуття взаємовідносин і приналежність до української громади.

понедељак, 2. мај 2016.

Великдень у нашій парафії

2 травня 2016 року у Сремській Митровиці. Одне з найбільших християнських свят – Великдень спадає у найбільш радісну подію у нашій церкві. Хоч цілий великодний цикл зміщує в собі довгий час посту і утремання від розваг, веселощів, їжі, а Квітна неділя приносить маленьке опущення, а за нею Страсний тиждень, який насечиний смутком, самий Великдень приносить вибух радости і розваг.


     Радість приходить вже з Великодним Утренням з чином процесії навколо церкви, несуться горогви, співаються великодні тропарі, коли звонять звона. В нашій церкві ця подія виглядає ще гарнішою бо у процесії і церкві обслуговують хлопці вбрані у українські костюми, які сторожили коло Ісусового гробу від пятниці до недільного ранку.


 Зайшовши до церкви, співються великодні наспіви а найчастіше «Христос восрес із мертвіх, смертію смерт подолав і тим, що в гробах життя дорував!». У церкві по підлозі розташовані численні кошики, цього разу було їх біля ста, з яких виглядають гарні паски, шинка, ковбаса, сир, крашанки, писанки, деякий цвіт, свічка. Все це, після довгого посту, приманює своїм виглядом і запахом.

     Підчас проповідді о. Владіслав вітав парафіян з Великодним а ще прочитав і вітання нашого Апостольського Екзарха кир Юрія Джуджара.


     Приступилося до посвячення пасок і іншого а потім настали взаємні вітанна між парафіяними. Придивлялися хто спік кращу паску або написав гарнішу писанку.
    На Великодній центральній Службі в церкві було менше людей, але і ця Служба Божа також гарна свої змістом через спів Великодних тропарів і пісень.


 По закінченні Богослужіння всі вірні приступили до мировання а наймолодші отримали по одну крашанку.


    Саме після цьої Служби відбулося найкраще представління. Діти – учні української мови або дитячий ансамбль «Коломийки» виводили гаївки. До цього їх приготовили мистецький керівник Микола Ляхович і учителька української мови Славка Канюга.
     Всім було цікаво дивитися як діти танцюють по колі і співають гарних пісень.




 На кінці і самі старші і всі інші діти, які були присутніми, взялися разом з дітьми до кола і всі разом виводили гаївки. Це перший раз, що таке показувалося у нашій парафії але сподіємося, що це перейде у традицію у нашій парафії і товаристві «Коломийка».
    Наш журналист на Радіо Новий Сад Василь Дацишин, побачивши відео-запис цьої події на Фейсбуці, поділився таким коментарем: «Файно, аж хвилі дрожіння проходять крізь мене, коли бачу що ті діти збережуть у пам'яті ті яскраві Святкові звичаї. Вони цього ніколи не забудуть, навідь після багато років блудіння життєвими стежками. І одного дня, коли хтось подумає, що, можливо усе минуле наших предків було пишло на марно, розбудяться ті колишні діти, згадають і своїх дітей навернуть на стежку збереження традицій. Одночасно, це буде й подяка за старання керівників Товариства, подяка людям, що підтримували цю важку, але одночасно й шляхетну долю носіїв української свідомості у діаспорі.»