среда, 23. јануар 2013.

0001 - Мої записи


Усе, що мене повязувало з українським народом і його культурою через початки діяльності у Товаристві української мови, культури і літератури «Просвіта» Новий Сад і ансамблі “Коломийка», у грекокатолицькій церкві Вознесення Господнього У Сремській Митровиці З друкованих джерел. Найбільшу частину поданих текстів написав я, а дещо інші автори, які у своїх текстах споминали і мене.


Петро Ляхович – Приватний щоденник -  1997 р

     Скінчившися війна, в людей трошки зменшилося напруження нервів і знову зачали вертатися в нормальне життя. Те що один раз розпадеться тяжко знову зібрати до купи. Так було і з «Коломийкою». Постараюся зясувати  як прийшло знову до оновлення діяльності старих і нових аматорів «Коломийки».
     Мої брати і я були на полі та ломали кукурудзу. Так ми працювали розмовляючи про ріжні спогади. Так ми і згадали, що блисько до Різдва, а я запропонував їм, щоб ми зробили концерт різдвяних пісень в нашій церкві. С тим перший згодився брат Еміл, а до нього прилучилися сестра Таня і брат Микола. Ми домовилися ще закликати Александру (донька брата Володимира) та Віолету (донька брата Славка). Я мав книжку церковних пісень а також і синтисайзер. Найперше я мав навчитися грати ті коляди а потім проспівати з ними та приготовитися для виступу. Репетиції отримували неділями в хаті нашої мами по Службі Божій. Мама Марія була дуже рада, коли ми приходили і співали коляди, а часто співаючи плакала, бо вона пісні дуже любила, а окремо, що ми-її діти приготовляємо те, що ще ніхто не зробив перед нами. Я їй сказав, що вона не буде з нами співати, а буде мати нагоду дивитися на нас. Коли приблизилося Різдво я пішов до о.Стефана Пітки і сказав йому про наш намір а він згодився, нічого не заперечуючи.
     Прийшло Різдво, а мама Марія дуже захворіла і не могла прийти до церкви на Службу Божу, ні на концерт. Ми зробили запис концерту на касеті а тоді після Служби Божої всі пішли до мами заколядувати. На казетефоні пустили запис, щоб вона почула як перейшов концерт. Вона слухала зі сльозоми в очах.
     На концерті брали участь мій син Дарко, граючи на гитарі, я грав на синтисайзері, та співали Еміл, Микола, Борис, Таня, Александра та Віолета.
     
     Заохочені тим успіхом, ми вирішили зробити концерт і на Великдень, але тоді вже не робили репетиції в маминій хаті а в парафіяльному домі. Отець Пітка нас підтримував та позволив робити репетиції в його хаті неділями по Службі Божій. Тоді гурток взяв собі імя «Кобза» та збільшився членами. До гуртка приступили ще Микола Причепа та Ярослав Семянів. Великодний концерт також пройшов успішно.
     Відчулося, що речі порушено з мертвої точки.
     Щоб гурток «Кобза» отримався дальше ми мусіли і далі працювати. Першим великим святом після Великодня було Вознесення Господнє і Празник парафії. Цього разу о.Пітка запропонував нам співати на хорах і без музичного супроводу. Так сказати і цей «концерт» був успішний.
     Саме собою, уже відчувається, що щось діється між українцями Сремської Мітровиці. Так само о.Пітка відчув, що в мені збудилася якась нова сила і зробив спробу цю мою силу спрямувати у доброму напрямі. Коли були Річні збори членів «Товариства української мови, літератури та культури - Просвіта» у Новому Саді, він зорганізував автобус, так що і я поїхав на ті Збори, які відбулися у великому залі Скупштини Воєводини, де зібралося блисько 300 чоловік. Йшла мова про проблематику українців на просторах Воєводини.
     21 квітня 1997 року, в Новому Саді зібралася презідія «Просвіти», на якій і я був присутний. Між іншим, голова «Просвіти» пан Евген Кулеба сказав мені, що він знає що я роблю в Сремській Митровиці, і далі сказав, що було б добре спробувати відновити «Коломийку». Тут я перший раз стрінувся з такою думкою. Ця думка поволи дозрівала, але не перейшло багато часу, як я вже почав діяти на тім пляні. Перше порадився з сестрою Танею, яка була від маленької членом бувшої «Коломийки». Вона мене підтримала в моїх задумах, а також ми домовилися що далі будемо робити. Перше нас двоє пішли до директора «Сірміумарту» Драгана Дьордєвича, а він зараз згодився, але й додав, що було б потрібно, щоб ми пішли ще і до начальника в Општині по питаннях громадських діяльностей Петра Ковачивича. Він також згодився, а тим ще більше заохотив нас сказавши, що було б дуже добре і гарно якщо нам вдасться здійснити наші задуми. Навіть пообіцяв нам помогти коли буде нам потрібно щодо автобусів, приміщення тощо...
     До нас прилучилися наші брати: Микола, Еміл та Борис і зачали заохочувати українську молодь і бувших членів «Коломийки». Все було приготоване і незабаром домовилися зробити першу репетицію ансамблю 12 травня 1997 року в Будинку молоді. На першій репетиції  зібралися багато молодих, старших з дітьми так що було гарно подивитися на велике число людей. Тут був присутний і директор «Сірміумарту» Драган Джорджевич, який сказав пару привітних слів, заохочуючи присутних відновити активність , та побажав успіху у праці. Коли він пішов, я взяв слово, пояснивши, як я задумав як має виглядати нова «Коломийка» і хто за що буде зобовязаний. Я запропонував, щоб хореографом був Микола Ляхович, щоб з новими танцюристами працювала Таня Ляхович, я буду головою ансамблю і керівником групи співаків, а керівником оркестри буде Ярослав Семянів. Ще домовилися про терміни відбувань репетицій, і з того дня здійснилося відновлення «Коломийки». Про це відновлення ансамблю писали і деякі газети...

Нема коментара:

Постави коментар