уторак, 22. октобар 2013.

Поховано Бориса Небесного

     18 жовтня 2013 року на Новому цвентарі у Новому Саді поховано Бориса Небесного. І справді показалося, що Борис був великою людиною. Людей, які прийшли віддати пошану і одночас і подяку, було на похороні дуже багато. Всі відчували велику втрату і на всіх обличах було видно, що їм жаль, що така вартісна людини не буде більше між нами.
     Перед самим похороном о. Дарко Рац відслужив панахеду і сказав проповідь, яка годиться одному священику. Від української громади Сербії прощальне слово сказав Василь Дацишин. Він виголосив дуже гарну і чутливу промову: 





«Сумна і шановна громадо, ми сумні бо прощаємося з нашим дідом Борисом, що він більше разів, пишаючись, говорив про свою нову і постійну роль.
    Ми пишаємося тим що пізнавали його, жили поруч з ним, боролися на житєвому і громадському шляху. Пишаємося бо ми були в змщзі проглинути хоч одну частину його великого житєвого досвіду, від авторетитної особи, інтегрітетного і чесного життя. А на житєвому шляху нашого Борися було і грози і сонця, вітру і бурі.
     Наш дід, друг, чоловік і батько Борис Небесний народився у селі Лісковац біля Босанскої Ґрідішки 5 новембра 1937 року від батька Грегорія, ремісника бондаря і мами Іріни (Ярени – як її звали) швеї. По смерті мами, коли мав півтора року, у четвертому році залишається і без батька, якого забили у таборі смерти Ясеновці. Відростав у діда Кирила і бабці Тетяни у воєному і повоєному дитинстві.
     По закінченні початкової школи продовжує навання у Банялуцькій реалці, пороживаючи як дитина загеблого борця у інтернаті. Літні вакації проводить з бабцею, дідом і цьоцею Катариною.
     На студіях на економічному факултеті у Білгороді початком шісдісятих років впізнає свою дружину Надушку, з якою провів гарні десятьріччя. Цього року у сернні вони святкували ювілей 50 років подружнього життя.
     Закінчивши економський факультет як стіпендист, починає працювати, перше у «Мілану Блаґоєвечу» у Смедереві, але дуже щвидко вже 1953 року разом з дружиною приходить до Інджії на посаду комерційного а тоді і на десятерічну посаду генерального директора підприємства «Укус» у Інджії.
     У Інджії народилися сини Саша і Ігор.
     1979 року був посавлений за помічника голови Комітету міжнародної співпраці у Виконавчій Раді Скупштини АК Воєводини і тут залишається до відходу на пенсію.
     За свою працю отримав більше визнань, публікував праці у фахових журналах і газетах, виробляв проекти з котрих один отримав плакету Союзного Заводу за покращення ренку.
     Але він не робив тільки одну формальну працю. Українська громада йому дуже вдячна на його пожертовності та далекоглядному мисленні, яке всі разом гідно носили перше на досягненні рівня активності громади а потім і розвитку. Борис Небесний дав сутєвий внесок праці Товариства української мови, культури і літератури Воєводини, сьогодні Товариство Просвіта, де роками був носієм активності, увторетит, біля чиїх ідей ми гуртувалися. Окремо виділяється його тривка і послідовна ідея перспективи засновання і розвитку Української Національної Ради, у якій ділив з ними добро і менше добре, а окремо виділявся на полі розвитку освіти, де поставив неабеякі основи для реалізації програми Літніх шкіл україністики для дітей і молодих. Окремо виділяємо його досліднецький дух у дослідженні виявлення і презентації своїх коренів і цілої української громади нашої країни і околиці, яке сформував у  вигляді історичного перегляду життя українців на цих просторах. Таква праця нашого друга Бориса Небесного залишиться тривким джерелом і основою для подальшого дослідження. Обов’язково мусимо наголосити і його активну участь у заснованні і праці редакції часопису «Українське слово, а окремо на його підтримці у заснованні одної з найважніших установ української громади Газетно-видавчу установу «Рідне слово».
     Борис Небесний один із засновників Сербсько-українського товариства у Новому Саді, був активним членом презідії, а окремо виділяється його активність у організованні і презентації сербсько-українських звязків, що презентувалося у формі міжнародних симпозіїв або конференцій. Великий організаторський досвід Бориса Небесного додавало справжній авторитет праці цих інституцій, а одночасно плекало той дружні, доброзечливі відносени у організаціях, що впливало позитивно.
     Для сім’ї і родини Борис Небесний був сильним стовбуром у чиїх гіллях всі знаходили безпечне місце зробити собі гніздо. Ділив без устягання. До нього приходили за порадою і словом потіхи, поміч у труднощах. І виробляв і працював з деревом, бо як мав звичку сказати, батьківський боднарський ген.
     1933 року міняє фах і постійно кваліфікується на заслужену посаду діда для всіх, нових і старих друзів і отримує онука з його ім’ям.
    За ним залишаються безпорадно засмучені його дружина Надушка, сини Саша і Ігор, онук Борис та невістка Тамара.
    Борис Небесний шанував і свою рідну мову. Українська громада прощається з Борисом. Дякуємо за те, що зробив для усіх нас, як подяку нашим предкам, та за те що зробив особливо для наймолодших діточок.
     Борис Небесний приєднався до небесного хору наших визначних людей, якими були о. Стефан Пітка, Василь Стрихалюк, Андрій Головчук, Іван Терлюк та інші особи, що навіки вписалися добрим словом до книги незабутньої.

    Борис, дякуємо тобі на щирості, доброму слові! Спочивай у Господі!»


четвртак, 17. октобар 2013.

100 номерів «Рідного слова»

      У «Віснику» Товариства «Коломийка» друкованому у місяці грудні 2004. році я тоді вже писав про намагання, щоб у нас, для українців Сербії заснувати україномовну газету. Вже були активності у заснуванні Газетно Видавничої Установи «Рідне слово». Засновником тої важливої установи була Національна Рада а фінунси мали отримуватися від Виконавчої Ради Воєводини. Вже був написаний Статут установи, оформлена Керівна рада і мав ще бути обраний директор.
     Я з великим нетерпінням очікував того дня, коли в руках триматиму перший номер нашої газети. Я знав скільки інформування є важлевим для збереження національної свідомості. З тої причини я редагував інформаційник нашого товариства «Вісник». Він багато поміг, щоб активність товариства розвивалася і прогресувала.
     Михайло Фірак, перший редактор газети «Рідне слово» з 1933. року, у одному тексті писав: «Слово може гірше посічи ніж меч». Та ще більшу силу має писане слово у книжках і газетах.
     Я знову писав про цю тему у «Віснику» з  місяця лютого 2005. року. У намаганні, щоб українці Воєводини мали газету на українській мові, вже зроблені деякі кроки вперед. Газетно видавча установа «Рідне слово» вже має свій Статут, тимчасову Керівну раду, тимчасового директора у особі Євгена Кулеби і заєрестрована в Суді 4 лютого 2005 року.
    Нам прийшлося чекати іще пару місяців, щоб взати в руке перший номер нашої газети. Було труднощів отримати перші гроші від Виконавчої Ради а все інше вже було готове до праці. І  коли в червні кошти отримано в липні вийшов перший номер газети.
     У мене повне серце, газета гарна, написана українською, пишуть про нас, про знайомих, на знимках знайомі обличча. Я і раніше любив читати українську літературу: книжки, часописи, газете, але це було щось інше, це була наша газета. Я також радів, що зможу писати і друкуватися у нашій газеті, бо до тепер цього не було. Я писав а не мав де друкувати, тому і займався «Вісником».
     Євген Кулоба в той перший час виконував посаду директора і головного редактора. Він ще на якей спосів випросив приміщення для редакції у Кулі. Це приміщення і сьогодні користається.
     Як тяжко було почати, але один раз як справа порушилась з місця, то далі вже йшло. Було і труднощів але найголовніша мета осягнута. Ми кожного місяця отримували нашу газету. Читали про минуле наше і нашого народу, про сучасне і про майбутнє. Читали ми про історію нашого народу, про політику, про літературу, про культуру, про звичаї. Ми читали про наших предків, про наших сусідів, про наші парафії і наші культурні товариства.
    З певністю можемо сказати, що наша газета дуже добре виконувала своє завдання а ми з того стали більш інформованими, стали мудрішими, стали сильнішими.
     Це все пишу з нагоди, що наступний номер газети «Рідне слово» буде сотий і саме собою це вже великий успіх. Крім сто номерів газети, видавча установа «Рідне слово» почала видавати і часопис для дітей «Соловейко», річні «Календарі» і «Слово» і іще деякі видання. Як я бачу цю справу, «Рідне слово» як установа найкраще від усіх інших наших установ виповнює своє завдання.



     Ми мусимо зберігати цю нашу газету, щоб вона виходила довго, довго, бо доки вона виходить, знатимимо що і ми існуємо. Слід подякувати людям, які так багато вложили труду і жертви, щоб газета дійшла до сотого номеру.

    І на кінці вітаю Газетно видавчу установу «Рідне слово» з сотим номером газети і бажаю довгого існування і плідної праці! 

среда, 16. октобар 2013.

Упокоївся Борис Небесний

Борис Небесний
5. листопада 1937. – 15. жовтня 2013. 



     Борис Небесний народився 5 листопада 1937 року у Босанській Ґрадішкі, Босня і Герцеговина. Ґімназію закінчив після ІІ Світової війни у інтернаті у Босанській Ґрадішкі.
Зараз іще не знаю про його дальше навчання, але коли я його впізнав 1997 року, він мав титул маґістра і був на високій посаді у Виконавчій раді Автономного Краю Воєводини.
      Шукаючи по матеріялах, яких маю, знаходжу, що Борис Небесний був у редакції «Українського слова» (часопис у виданні Товариства української мови, літератури і культури Воєводини, пізн. засвоїло назву «Просвіта» з Нового Саду) з першого номера. У тому ж першому номері «Українського слова» 1966 року Борис Небесний написав текст «Нова батьківщина». У «Українському слову» № 2, 1997 року Борис Небесний написав  тексти: «Початкове життя переселенців до Боснії» та «Пошукаймо спільні корені».
     4 травня 1997 року організовано Річні збори Товариства української мови, літератури і культури Воєводини («Просвіта»). Борис Небесний тоді вже був в призідії Товариства. Він забеспечив для зборів великий зал Виконавчої ради Воєводини.
     Я тоді перший раз стрінувся з ним а після того вже стрічалися частіше, бо і я зачав приходити на засідання призідії Товариства у Новому Саді.
     Вже 29 червня того року поїхала делегація Товариства на Україну навязувати контакти для співпраці. В делегації були Борирс Небесний, о. Стефан Пітка і я. Делегація тривала до 3 липня.
     У «Українському слові» № 3 з 1997 року Борис Небесний написав тексти: «Делегація Товариства в Україні» і «Стежками предків – шукаємо свої корені».
     У «Українському слові» № 4 з 1997 року Борис Небесний написав текст: «Про культурно-просвітне співробітництво».
     У «Українському слові» № 5 з 1998 року Борис Небесний написав тексти: «Слідами переселення – Українці у Босні до ІІ Світової війни» і «Переселення - наша доля».
     У «Українському слові» № 6 з 1999 року Борис Небесний написав текст: "Українці Інджії".
     Тоді прийшов час, коли у Товаристві зрозумілося, що необхідно організувати навчання української мови для наших дітей. Борис Небесний тоді був впливова особа у Виконавчій Раді Воєводини і в добрій мірі, заслуга його, що наступних чотири роки у Сербії організовано Літні школи українознавства.
     Перша Літня школа відбувалася у хотелі Електровоєводини на Фрушкій Горі з 16 липня по 16 серпня 1998 року. Борис Небесний був у Шкільній раді.
     У «Українському слові» № 8 з 2000 року Борис Небесний написав текст: «Надзвичайна росповідь про Новоасдські мости».
    3. Літня школа відбувалася з 2 по 16 липня у шкільному інтернаті у Бачкім Петровці. Ця школа відбувалася у дуже добрих умовах а знову завдяке Борисові Небесному бо він забеспечив, щоб це платила Виконавча Рада Воєводини.
     3. Всесвітній форум українців відбувся  з 18 по 21 серпня 2002 року у Київі. Брали участь Борис Небесний і о. Стефан Пітка.
     У «Українському слові» № 9 з 2002 року Борис Небесний написав тексти: «Успіх наперекір клопотам Перша частина четвертої літньої школи україністики «Просвіта» у Сремській Митровиці»  і « Рідне село – святиня – Церовляни колись і сьогодні».
     Тої осіні організовано і другу частину літньої школи, тобто організовано поїздку наших людей на екскурсію по Україні. Їхало 50 наших людей ф екскурсія тривала десять днів. Організаторми були о. Стефан Пітка і Борис Небесний.
 2003 року збералися підписи для організування Національної ради для українців Сербії. Щоб це перейшло успішно і українці вибороли право мати свою Національну раду багато власного труду і впливу вложив і Борис Небесний. Електорськими зборами, які відбулися 17 травня 2003 року головував саме Борис Небесний.
     Одна велика справа зроблена Борисом Небесним. Він написав текст про всі дотеперішні переселення українців на простори колишньої Югославії і це обявлено на інтернет сторінці:  http://www.rastko.rs/rastko/delo/11869
     Також можна прочитати цікавий текст з інтервю Бориса Небесного для україномовної газети «Час і події» з Чикаго (США): http://www.chasipodii.net/article/4072/
     Тепер коли пан Борис Небесний впокоївся, слід іще раз сказати, що він впродовж кількох років дуже старався покращити стан нашої громади у Сербії. Багато того і зробилося. Організація і фінанасування Літніх шкіл україністики у Сербії. Заснування часопису Товариства «Українське слово» і багато чого корисного висліджував і писав у тому ж часописі.Багато зусиль вложив, щоб у наших осередках почалося з навчанням української мови у початкових школах. І іще додамо про заснування Національної Ради Українців Сербії.


     Нехай від усіх нас Йому буде велика подяка. Нехай спочиває у Господі!