Празник у Сремській Митровиці
«Українське слово» ч.8.2000 р. - Петро Ляхович
Греко-Католицька церква в Сремській
Митровиці несе ім’я Вознесення Господнього. Це означає, що в
цей день у парафії митровацьких українців – празник. За добрим старим звичаєм,
в день празнику, всі збераються до церкви на Службу Божу. З причин очікування
багато гостей, початок Богослуження посунено на 10.30 годину.
Я старався прийти на час, при прийняв обов’язок
на Службі Божій співати антифони, тропарі та інше. Приходячи до храму бачу, що
тут уже стоїть службовий авто українського посла в Югославії, доктора
Володимира Фуркала. Потім бачив, що з ним прибув і аташе з питянь культури,
молодий пан Роман Мельниченко.
І поки люди приходили, здоровкались і
розмовляли авта з священиками-гостями
заїжджали на подвір’я. Бачу і о.Петра Овада з Прнявора, о.
Михайла Малацка, пароха з Шіду, о. Михайло Рижак з Беркасова, а також і
римокатолицьких священиків, а саме монсиньора Бошка Радєловича, декана
сремського з Руми, о. Блажа Змаїча з Ірігу, о. Марка Лоша з Нікінців. Свято не
обійшлося й без нового міського римокатолицького пароха, молодого о. Едуарда
Шпановича.
У новій церкві почалось Богослужіння,
початок якого наявив голосний звук дзвонів. Приходять ті, які з різних причин
трохи спізнились. Священикі одягнені в ризи. Церковний хор , звичайно значно
численіший ніж при інших нагодах, готується надати свій внесок у створенні
урочистого і гарного святкового настрою. Навіть гості прилучаються хору,
бажпючи співати разом з домашніми.
Перед церквою бачу двох хлопців , гарно
прибраних, до того – в українських вишиваних сорочках, які тримають нові
корогви, до речі старі, але для цієї нагоди відновлені та збагачені новим
декоративним полотном. Отець Стефан Пітка, парох місцевої церкви Вознесення
Господнього, пояснює, що це подарунок храму від Здравки Гладик та Любки Прікел.
О. Стефан Пітка ці корогви посвятив перед Службою Божою, а хлопці так їх
тримали до закінчення Богослужіння.
Службу Божу служив о. Петро Овад, а
співслужували інші отці. Церковний хор гарно співав, а чути спів і інших, та
складається враження, що ціла церква заповнена співом, якого чути й далеко поза
її стіни. І здається, що цей спів чути й на ширшому просторі міста.
Посол України, пан В. Фуркало та аташе Р.
Мельниченко стоять спереду, по боках. Неподалік стоїть і мер Сремської Митровиці, магістер Ілія Мілінович. В нашій
церкві бачу його перший раз, та це приємна несподіванка. Жаль, що не був до
кінця Богослужіння мабуть з причини інших обов’язків попрощався з послом
України і пішов.
Проповідь виголосив о. Петро Овад і я
навіть не помітив, коли минуло майже 30 хвилин. У своїй проповіді о. Петро
старався переконати нас, що життя без віри і любові до ближнього немає ніякого
сенсу. А Ісус Христос зійшов на землю не лиш тому, щоб Його бачили, а передусім
та понад усе, щоб нас врятувати від вічного вогню і пропасті
Під кінець Служби Божої всі вийшли з
церкви і услід за священиками здійсниний обхід три рахи. На кожному боці церкви
під час обходу читалося Евангелію, а останій раз, перед входом до церкви всі
заспівали «Многая літа» на честь нашому кардиналові Кир Мирославу та владиці ,
а потім усім присутнім. О. Стефан Пітка подякував всім парафіянам та прибувшим
гостям за те, що своєю присутністю звеличали цей празник, а також скористав
нагоду подякувати Славкові Причепі та Мальвіні Шевчук за їхній подарунок цьому
храму. А вони купили нові люстра-панкадила, які на довший час будуть прикрашати
нашу церкву.
Богослужіння закінчено мированням, а
потім, на подвір’ї, тривала дружня зустріч і сердечна
розмова між домашніми й гостями. Домашні, як звичайно, запросили гостей на
празник до себе на гостину. Таким способом продовжується плекання гарної
української традиції, коли на празник, коли на празнику люди зустрічаються,
навідуються, щоб продовжувати зв’язки, а молодь знайомиться між собою та
старається до того, щоб наша громада і надалі залишилась як одна велика сім’я.
Міграція ще триває
З Інджії виселила родина Явних
«Українське слово» ч.8. 2000 р. - Петро Ляхович
В родині Явних у Інджії цього 28 червня
було надзвичайно жваво. В той день наші люди прощалися з родиною Явних,
господарем Ільєю, його дружиною дкторкою Надією, інакше відомим докторкою-радіологом,
та їхніми дітьми , дочкою Анною та сином Іваном.
В господарці Боціїв, батьків лікарки
Надії, зібралися майже всі українці з Інджії та інші сусіди, колеги й приятелі.
Прийшли попрощатися з родиною Явних, яка в той день готувалася до від’їзду
«у світ за очі». Настрій був і веселий і невеселий, але усе прикривалося
вгощанням, розмовами, прощаннями, побажаннями, обмінами подарунків. І всі
одного бажали родині Явних, які мали не малий внесок у збудженні діяльності української громади в цьому містечку
– щасливої дороги та витривалості.
Ми скористали нагоду поговорити з паном
Ільєю про його ангажованість на громадській, а окримо культурній праці, про
труднощі, успіхи й невдачі.
- Недавно ми організували пущеня і було
багато людей, до речі майже всі зацікавлені українці з Інджії, а не менш було
гостей з інших осередків, - каже пан Ілья. – І ми бачили, що треба частіше
організувати такі і подібні сходини, частіше гуртуватися і таким способом
зацікавити все більше число людей. І не легко мені покидати всіх цих знайомих,
окримо тих людей, які взялися до праці на народній ниві. Але передусім через
дітей ми вирішили від’їхати до далекого Торонта в Канаді, хоч і
свідомі, що будемо змушені долати багато труднощів, що на початку буде тяжко
поки не привикнемо.
Його дружина, помітно прикриваючи емоції,
клопоталась, чи все запаковане, чи вгощено всіх присутніх, а було мови й порад
їй знайомим щодо здоров’я.
Їхна донька Анна не прикривала радість від’їзду,
мабуть через її роки та свідомість, що в її роках їй буде легше звикати на нове
середовище, ніж старшим. Вона вже кілька днів прощається з своєю компанією і
тепер залишилось сказати ті останні слова прощання тим, які прийшли ще раз
побачити її й побажати щасливої дороги, обіцянки листування або розмови
телефоном.
- Мені, перш за все у найкращій згадці
залишиться перебування на літніх школах, де ми були разом, мали нагоду
познайомитись, вивчати рідну мову, пісні та у вільний час розважатись. Так само
у згадці залишиться й перебування в Україні.
А разом і питання, чи і там є такі або
подібні зустрічі. На мою відповідь, що є ще більше ніж тут, вона відповіла, що
цьому дуже тішиться, бо так легше знайде нових знайомих, з якими буде краще
розумітись, поділяти любов до рідного українського.
Син Іван мав найменше терплячки і
здається, що його нервує все це прощання і розмови, бо він уже давно
приготувався до далекої подорожі. Для нього була лише одна загадка: як буде
виглядати подорож літаком. Сподіємося, що і там знайде компанії для фудболу та
іншого, що його цікавить.
Стара мати докторки Надії крім клопотанная
з гостями, зайнята й домашніми обов’язками. Навіть скаржиться,
що вже втомилася. Хоч старається виглядати спокійною, помітна нервовість і
признається, що вже кілька ночей мало спить, і що вже від сьогодні все буде
інакше. Помічаємо смуток у її очах і зупинену на обличчі сльозу. Почуття
розлуки не можна скрити, бо це не «поїхали в гості». І треба розуміти
потерпання від розлуки, страх, що це може бути останнє побачення. І ще одна
сльоза зупинилася і заблищала на її лиці. А як може в таку хвилину почуватися
мати, коли швидко надходить час можливо й останнього прощання з наймилішими?
Але, як кажуть люди – кого нема, без нього
мусиш. А не розходиться лиш про одну сім’ю, добрих робітників і
сусідів, але і дбайливих активістів у нашій країнській громаді в Інджії. І нема
сумніву, що вони швидко знайдуть своє місце між українцями і в новому осередку.
І, напивно, не забудуть про нас, а можливо захочуть допомогти чим буде можливо.
Бо тут залишиться їхнє коріння, осередок у якому виросли й працювали. Вони не
забудуть про нас. І ми їх будемо пам’ятати саме тим, що зробили
разом з нами й іншими.
І тому ми їм побажали: Щасти вам доле!
Нехай вам Бог буде на допомозі!
У Вербасі відбулися Річні збори
«Українське слово» ч.9. 2002 р. - Василь Дацишин
На початку року, 27 січня 2001 року, у
Вербасі відбулися Позачергові та Виборчі
Збори Товариства української мови, літератури і культури Воєводини, на котрому
брали участь делегати з філій (Сремська Митровица, Інджія, Новий Сад, Кула,
Вербас) їх 20 з кожної. Гостями на Зборах були Секретар крайового секретаріяту
інформації та голова Скупштини општини Вербас Рафаіл Русковський, аташе з
питань культури та інформування Посольства України в СРЮ Петро Бешта, голова
Виконавчого комітету Скупштини општини Вербас Міодраг Йовович, голова
Сербсько-українського товариства з Нового Саду Средоє Лалич.
Головував Зборами пан Євген Кулеба, подав
звіт про роботу Товариства з 1997 року з часу останніх Зборів, у основному
наголошено було активності щодо організування Літніх шкіл україністики
«Просвіта», випуску часопису «Українське слово», підтримки факультативних
уроків української мови, засобів масової інформації українською мовою...
Після привітних слів гостей розвилася
плідна дискусія, у котій участь брало більше число делегатів. У ході Зборів
частково змінено і доповнено Статут Товариства, відхилено термінологічні
застарілі вирази, організаційно скріплено можливості подання кандитатур на
посади у Товаристві а назву Товариства змінено
на Товариство української мови, літератури і культури «Просвіта», спираючись
на традицію наслідування Товариства
«Просвіта» які існували в українських поселеннях у Боснії і Герцеговині до
Другої світової війни. Головою Товариства «Просвіта» обрано Василя Дацишина,
заступника Петра Ляховича, секретаря Мирослава Гочака, а членами Головної ради
Товариства стали ще Мирослав Якимів, Славко Федишин, Єлена Кузьма та Олена
Проць.Ревізійна комісія складається із трьох осіб: Петро Закамарок, Йосиф Голод
та Владислав Ляшкевич.
Успіх наперекір клопотам
Перша частина четвертої Літньої школи україністики «Просвіта» в Сремській
Митровиці
«Українське слово» ч.9. 2002 р. – Борис Небесний
Цьогорічне навчання , тобто Літня школа
україністики «Просвіта», які організуються вже четвертий раз, було під знаком
питання як ніколи до тепер, хоча Шкільна рада у складі: Славко Барановський,
Оля Литвинчук, Славко Микитишин (Вербас), Мирослав Якимів, Славко Лаврик,
Оксана Стецюк (Інджія), Катарина та Павло Ключковський, Славко Федешин (Кула), Мирослав
Корпак, Борис Небесний (голова), Іван Терлюк (Новий Сад), Петро Ляхович,
Владислав Ляшкевич, о.Стефан Пітка (Сремська Митровица) на час подала програму
та фінансову вимогу Виконраді Воєводини. Так Секретаріат з питань культури,
освіти і науки виділив усього 20000 динарів, Секретаріат з питань прав
національних меншин теж таку суму, а Союзне Міністерство з питань меншостей 50000 динарів, що не могло
покрити ні частину скромних витрат для цього призначення.
Звертачись до голови Виконради Воєводини
пана Д. Дюкича, цей обов’язок перекинено на СО Вербас, тобто на
його голову Рафаїла Руськовського (водночас
і секретаря з питань інформування Виконради Воєводини), та забеспечено
решта грошей із засобів допомоги України своїй діаспорі . І це вирішувалось
занадто довго, що що спричинило поикрощі в запланованих активнастях Шкільної
ради, а не менш і між батьками, які вже подумали, що ця четверта за чергою
Літня школа не відбудеться, бо кошторес «налатано» аж на початку серпня.
Навчання проходило за програмою, яку
уклали викладачі на минулорічній Літній школі в Бачкому Петровці Христина
Герцик та Леся Ткач. За директора школи обрано о.Стефана Пітку, який вклав
чимало труду, щоб у Сремській Митровиці забеспечити потрібне зміщення, а
керівником Микола Ляхович. Всі активності Літньої школи проходили в приміщенні
Будинку учнів середніх шкіл, а навчання почалося 5-ого серпня. Літню школу, на
принагідній урочистості , яку прготували, хореограф Стефан Сем’янів
та його дружина Олена Диба-Сем’янів, режисер масових сценічних
маніфестацій, відкрив заступник голови Виконради Воєводини др. Душко
Радосавлєвич.
Навчання навідувало 39 учнів: 20 з Кули, 9
з Вербасу, 8 з Сремської Митровиці, та по один з Бору і Білгороду, Чому не було
учнів з інших осередків, це окреме питання, а одне з них ми вже згадали.
Викладачі були: Любов Панасенко з Бору, Віра Харапен та Наталька Русин,
абсольвенти філології з Львова, а виховатилі: Олена Проць та Славка Сладич.
Навчальну частину програми виконано в цілості, а в доповнюючій учні навідали
Фабрику целюлози і паперу «Матроз», Молочний завод, Музей Срему,
Карально-поправний завод, Галерею ім. Лазара Возаревича та парафіяльний храм
Вознесення Господнього. Під час тривання цієї навчальної зустрічі організовано
і розважально-спортивні активності.
На закінчення Літньої школи, 19 серня,
влаштовано принагідну програму, на задоволення численіх глядачів, в першу чергу
батьків та рідні, що був і своєрідний екзамен. Учасники і цієї Літньої школи
висловили бажання знову зустрічатися і навчатись у таких або подібних нагодах.
До попереднього тексту увійшли
матеріяли до часу, коли я почав з випуском інформаційника «Вісник» а пізніше
видав книжки «Коломийка 25 – монографія товариства», «50 Вісників Коломийки», і
«Монографія сім’ї Ляхович». А крім того, більшість моїх текстів друкуються у газеті «Рідне слово». На кінець, у часі
швидкої електронної інформації, впорядковую блог: dnukkolomejka.blogspot.com
Нема коментара:
Постави коментар