18 жовтня 2013 року на Новому цвентарі у
Новому Саді поховано Бориса Небесного. І справді показалося, що Борис був
великою людиною. Людей, які прийшли віддати пошану і одночас і подяку, було на
похороні дуже багато. Всі відчували велику втрату і на всіх обличах було видно,
що їм жаль, що така вартісна людини не буде більше між нами.
Перед самим похороном о. Дарко Рац
відслужив панахеду і сказав проповідь, яка годиться одному священику. Від
української громади Сербії прощальне слово сказав Василь Дацишин. Він виголосив
дуже гарну і чутливу промову:
«Сумна і шановна громадо, ми сумні бо прощаємося
з нашим дідом Борисом, що він більше разів, пишаючись, говорив про свою нову і
постійну роль.
Ми пишаємося тим що пізнавали його, жили
поруч з ним, боролися на житєвому і громадському шляху. Пишаємося бо ми були в
змщзі проглинути хоч одну частину його великого житєвого досвіду, від
авторетитної особи, інтегрітетного і чесного життя. А на житєвому шляху нашого
Борися було і грози і сонця, вітру і бурі.
Наш дід, друг, чоловік і батько Борис
Небесний народився у селі Лісковац біля Босанскої Ґрідішки 5 новембра 1937 року
від батька Грегорія, ремісника бондаря і мами Іріни (Ярени – як її звали) швеї.
По смерті мами, коли мав півтора року, у четвертому році залишається і без
батька, якого забили у таборі смерти Ясеновці. Відростав у діда Кирила і бабці
Тетяни у воєному і повоєному дитинстві.
По закінченні початкової школи продовжує
навання у Банялуцькій реалці, пороживаючи як дитина загеблого борця у
інтернаті. Літні вакації проводить з бабцею, дідом і цьоцею Катариною.
На студіях на економічному факултеті у
Білгороді початком шісдісятих років впізнає свою дружину Надушку, з якою провів
гарні десятьріччя. Цього року у сернні вони святкували ювілей 50 років
подружнього життя.
Закінчивши економський факультет як
стіпендист, починає працювати, перше у «Мілану Блаґоєвечу» у Смедереві, але
дуже щвидко вже 1953 року разом з дружиною приходить до Інджії на посаду
комерційного а тоді і на десятерічну посаду генерального директора підприємства
«Укус» у Інджії.
У Інджії народилися сини Саша і Ігор.
1979 року був посавлений за помічника
голови Комітету міжнародної співпраці у Виконавчій Раді Скупштини АК Воєводини
і тут залишається до відходу на пенсію.
За свою працю отримав більше визнань,
публікував праці у фахових журналах і газетах, виробляв проекти з котрих один
отримав плакету Союзного Заводу за покращення ренку.
Але він не робив тільки одну формальну
працю. Українська громада йому дуже вдячна на його пожертовності та
далекоглядному мисленні, яке всі разом гідно носили перше на досягненні рівня
активності громади а потім і розвитку. Борис Небесний дав сутєвий внесок праці
Товариства української мови, культури і літератури Воєводини, сьогодні
Товариство Просвіта, де роками був носієм активності, увторетит, біля чиїх ідей
ми гуртувалися. Окремо виділяється його тривка і послідовна ідея перспективи
засновання і розвитку Української Національної Ради, у якій ділив з ними добро
і менше добре, а окремо виділявся на полі розвитку освіти, де поставив неабеякі
основи для реалізації програми Літніх шкіл україністики для дітей і молодих.
Окремо виділяємо його досліднецький дух у дослідженні виявлення і презентації
своїх коренів і цілої української громади нашої країни і околиці, яке сформував
у вигляді історичного перегляду життя
українців на цих просторах. Таква праця нашого друга Бориса Небесного
залишиться тривким джерелом і основою для подальшого дослідження. Обов’язково мусимо
наголосити і його активну участь у заснованні і праці редакції часопису «Українське
слово, а окремо на його підтримці у заснованні одної з найважніших установ
української громади Газетно-видавчу установу «Рідне слово».
Борис Небесний один із засновників
Сербсько-українського товариства у Новому Саді, був активним членом презідії, а
окремо виділяється його активність у організованні і презентації
сербсько-українських звязків, що презентувалося у формі міжнародних симпозіїв
або конференцій. Великий організаторський досвід Бориса Небесного додавало
справжній авторитет праці цих інституцій, а одночасно плекало той дружні,
доброзечливі відносени у організаціях, що впливало позитивно.
Для сім’ї і родини Борис Небесний був
сильним стовбуром у чиїх гіллях всі знаходили безпечне місце зробити собі
гніздо. Ділив без устягання. До нього приходили за порадою і словом потіхи,
поміч у труднощах. І виробляв і працював з деревом, бо як мав звичку сказати,
батьківський боднарський ген.
1933 року міняє фах і постійно
кваліфікується на заслужену посаду діда для всіх, нових і старих друзів і
отримує онука з його ім’ям.
За ним залишаються безпорадно засмучені
його дружина Надушка, сини Саша і Ігор, онук Борис та невістка Тамара.
Борис Небесний шанував і свою рідну мову.
Українська громада прощається з Борисом. Дякуємо за те, що зробив для усіх нас,
як подяку нашим предкам, та за те що зробив особливо для наймолодших діточок.
Борис Небесний приєднався до небесного
хору наших визначних людей, якими були о. Стефан Пітка, Василь Стрихалюк,
Андрій Головчук, Іван Терлюк та інші особи, що навіки вписалися добрим словом
до книги незабутньої.
Борис, дякуємо тобі на щирості, доброму
слові! Спочивай у Господі!»
Нема коментара:
Постави коментар