Святий Миколай у церкві Вознесення Господнього у Сремській Митровиці

     У неділю, 22 грудня 2013 р у грекокатолицькій церкві Вознесення Господнього у Сремській Митровиці.

     Святий Миколай ні цього року не забув про добрих дітей з грекокатолицької парафії з Сремської Митровиці. Він цими днями мав дуже багато праці бо добрих дітей є в цілому світі і доки він відвідав всіх, мусів троха запізнитися до Сремської Митровиці. Але добрі діти терпеливо його чекали.

     У неділю після Служби Божої прийшов св. Миколай до нашої парафії. Наповнилася церква діточками, які хотіли показати св. Миколаю що вони гарного навчилися від його останнього приходу. Перше Марія Ляхович прочитала «Лист до Миколая» а Ання Лещук і «Горлиці» заспівали пісню «Ангели з Небес».

     Святий Миколай, почувши таку гарну деклямацію і пісню, зараз зайшов до церкви у супроводі ангола, якого виконував Неманя Жіванович. Зайшли у церкву і св. Миколай сів троха відпочити і запросив дітей ще так гарно деклямувати і співати гарних пісень. Олександра Ляхович наявлювала хто що буде виконувати. Теодора Ванчик сказала вірш «Небо», Ірена Ванчик сказала вірш «Дитячий сон», Анастазія Лотоцька заспівала пісню «Тиха нічка», Ання і Бояна Лещук сказали вірш «Зайчик чекає», Івана Кривошия прочитала вірш «Вже зима», Александар Нуждіч сказав вірш «Псалм», Діти-учні з Лачарку заспівали дитячі пісні «Українська абетка» і «Рахування», Міліца Станковіч сказала вірш «Як батьки поучують дітей». Програма була все кращою а св. Миколай уважно слухав і придивлявсю в тих дітей, які із запалом старалися виконати свою частину чим краще. Програма йшла далі. Валентина Налесник заспівала пісню «У серця формі», Валентина, Марія і Анастазія заспівали пісню «Люблю тата», Дитячя музична студія «Горлиці» заспівала пісню «Дякуємо». І на кінці всі діти разом заспівали так знану пісню до св. Миколая «О, хто, хто Миколая любить» а св. Миколай зачав  розкривати свою велику сумку, в якій було багато гарних пакуночків із солодощами.

    Парох о. Владислав ще раз привітав св. Миколая у нашій церкві, подякував йому, що не забув на наших дітей, привітав всіх присутніх, дітей і батьків а окремо привітав дорогого нам гостя, Посла Канади у Сербії Романа Ващука з сімєю.

     Святий Миколай перше довго розповідав про своє життя на землі, від дитячих літ аж по той час, коли став патріархом і коли помагав бідним дітям. Так і зараз св. Миколай продовжував обдаровувати добрих дітей і запрошував дітей до себе і дарував їм пакуночки, інші йому подавали, щоб він дуже не змучився, бо йому треба йти далі, відвідати ще багато дітей.

     У програмі брали участь діти, які навчаються української і русинської мов і дитяча музична студія Горлиця. Учнів приготовили учітельки русинської мови Моніка Абоді і української Славка Канюга і Надія Ляхович. Не треба окремо наголошувати, що вже роками, роль св. Миколая виконує Фетко Канюга. На кінці всі разом зробили фотографію на пам’ятку.

Неоєрейське Богослужіння у Сремській Митровиці

     1. грудня 2013. р. у грекокатолицькій церкві Вознесення Господнього, у Сремській Митровиці відслужено неоєрейське Богослужіння. Служив молодий священик о. Ігор Вовк з Вербасу. Він висвятився на священика у Вербасі 29. вересня 2013. р. Тої неділі на Службу Божу зібралося гарне число вірних, бо знали, що буде служити неоєрей а це добра нагода привітати молодого священика і побажати йому успішної праці на Божій ниві. Всі бажають впізнати нового священика, як співає, яку проповідь виголосить а деякі використали і висповідатися саме при молодому священику.

     На початку Служби Божої домашній парох о. Владіслав Варґа привітав неоєрея о. Ігора Вовка і сказав пару речень про молодого священика. Отець Ігор є з священичої родини. Він син о. Ярослава Вовка і брат о. Зеновія Вовка. Зараз є розпоряджений бути капеланом у Рускому Керестурі. Крім привітань і гарних побажань, о. Владислав наголосив, що молодому священику потрібно помогти і фінансово, а це вже звичай у наших парафіях і люди стараються пожертвувати на тацу більше ніж звичайно.

   Зараз по тім приступило троє дітей і з гарними словами і квітами привітали о. Ігора у нашій парафії. Службу Божу провадив неоєрей о. Ігор а сослужував о. Владислав.

    Проповідь виголосив о. Ігор а говорив про потребу христіян свідчити про віру але добрими прикладами і любовю і доброчинством до ближніх. Найголовніше, що віра мусить бути щирою а ні просто механічно приходити до церкви а у справжньому не жити по христіянське.

     На закінченні Богослужіння вірні відспівали о. Ігору многоліття а на кінці о. Ігор уділив всім вірним неоєрейське благословення а на пам’ятку ділив образки, на яких писало: «Браття, я не вважаю, що вже осягнув мету... я до неї стремлю... та до чого дійшли ми, у тому поступаймо далі. (Филип. 3. 13. 16)»

     Після Служби Божої всі зайшли іще до церковного залу, де люди могли ще ближче впізнатися з о. Ігором Вовком в спілкуванні і закускою, яку приготовили жітки з парафії.

     Бажаємо отцю Ігору Вовку, щоб Бог дав йому сили і витривалості у цій відповідальній праці водити людей на праведній дорозі до Бога і на збереженні нашої малочисельної громади у Сербії! 

Поховано Бориса Небесного

     18 жовтня 2013 року на Новому цвентарі у Новому Саді поховано Бориса Небесного. І справді показалося, що Борис був великою людиною. Людей, які прийшли віддати пошану і одночас і подяку, було на похороні дуже багато. Всі відчували велику втрату і на всіх обличах було видно, що їм жаль, що така вартісна людини не буде більше між нами.

     Перед самим похороном о. Дарко Рац відслужив панахеду і сказав проповідь, яка годиться одному священику. Від української громади Сербії прощальне слово сказав Василь Дацишин. Він виголосив дуже гарну і чутливу промову: 

«Сумна і шановна громадо, ми сумні бо прощаємося з нашим дідом Борисом, що він більше разів, пишаючись, говорив про свою нову і постійну роль.

    Ми пишаємося тим що пізнавали його, жили поруч з ним, боролися на житєвому і громадському шляху. Пишаємося бо ми були в змщзі проглинути хоч одну частину його великого житєвого досвіду, від авторетитної особи, інтегрітетного і чесного життя. А на житєвому шляху нашого Борися було і грози і сонця, вітру і бурі.

     Наш дід, друг, чоловік і батько Борис Небесний народився у селі Лісковац біля Босанскої Ґрідішки 5 новембра 1937 року від батька Грегорія, ремісника бондаря і мами Іріни (Ярени – як її звали) швеї. По смерті мами, коли мав півтора року, у четвертому році залишається і без батька, якого забили у таборі смерти Ясеновці. Відростав у діда Кирила і бабці Тетяни у воєному і повоєному дитинстві.

     По закінченні початкової школи продовжує навання у Банялуцькій реалці, пороживаючи як дитина загеблого борця у інтернаті. Літні вакації проводить з бабцею, дідом і цьоцею Катариною.

     На студіях на економічному факултеті у Білгороді початком шісдісятих років впізнає свою дружину Надушку, з якою провів гарні десятьріччя. Цього року у сернні вони святкували ювілей 50 років подружнього життя.

     Закінчивши економський факультет як стіпендист, починає працювати, перше у «Мілану Блаґоєвечу» у Смедереві, але дуже щвидко вже 1953 року разом з дружиною приходить до Інджії на посаду комерційного а тоді і на десятерічну посаду генерального директора підприємства «Укус» у Інджії.

     У Інджії народилися сини Саша і Ігор.

     1979 року був посавлений за помічника голови Комітету міжнародної співпраці у Виконавчій Раді Скупштини АК Воєводини і тут залишається до відходу на пенсію.

     За свою працю отримав більше визнань, публікував праці у фахових журналах і газетах, виробляв проекти з котрих один отримав плакету Союзного Заводу за покращення ренку.

     Але він не робив тільки одну формальну працю. Українська громада йому дуже вдячна на його пожертовності та далекоглядному мисленні, яке всі разом гідно носили перше на досягненні рівня активності громади а потім і розвитку. Борис Небесний дав сутєвий внесок праці Товариства української мови, культури і літератури Воєводини, сьогодні Товариство Просвіта, де роками був носієм активності, увторетит, біля чиїх ідей ми гуртувалися. Окремо виділяється його тривка і послідовна ідея перспективи засновання і розвитку Української Національної Ради, у якій ділив з ними добро і менше добре, а окремо виділявся на полі розвитку освіти, де поставив неабеякі основи для реалізації програми Літніх шкіл україністики для дітей і молодих. Окремо виділяємо його досліднецький дух у дослідженні виявлення і презентації своїх коренів і цілої української громади нашої країни і околиці, яке сформував у  вигляді історичного перегляду життя українців на цих просторах. Таква праця нашого друга Бориса Небесного залишиться тривким джерелом і основою для подальшого дослідження. Обов’язково мусимо наголосити і його активну участь у заснованні і праці редакції часопису «Українське слово, а окремо на його підтримці у заснованні одної з найважніших установ української громади Газетно-видавчу установу «Рідне слово».

     Борис Небесний один із засновників Сербсько-українського товариства у Новому Саді, був активним членом презідії, а окремо виділяється його активність у організованні і презентації сербсько-українських звязків, що презентувалося у формі міжнародних симпозіїв або конференцій. Великий організаторський досвід Бориса Небесного додавало справжній авторитет праці цих інституцій, а одночасно плекало той дружні, доброзечливі відносени у організаціях, що впливало позитивно.

     Для сім’ї і родини Борис Небесний був сильним стовбуром у чиїх гіллях всі знаходили безпечне місце зробити собі гніздо. Ділив без устягання. До нього приходили за порадою і словом потіхи, поміч у труднощах. І виробляв і працював з деревом, бо як мав звичку сказати, батьківський боднарський ген.

     1933 року міняє фах і постійно кваліфікується на заслужену посаду діда для всіх, нових і старих друзів і отримує онука з його ім’ям.

    За ним залишаються безпорадно засмучені його дружина Надушка, сини Саша і Ігор, онук Борис та невістка Тамара.

    Борис Небесний шанував і свою рідну мову. Українська громада прощається з Борисом. Дякуємо за те, що зробив для усіх нас, як подяку нашим предкам, та за те що зробив особливо для наймолодших діточок.

     Борис Небесний приєднався до небесного хору наших визначних людей, якими були о. Стефан Пітка, Василь Стрихалюк, Андрій Головчук, Іван Терлюк та інші особи, що навіки вписалися добрим словом до книги незабутньої.

    Борис, дякуємо тобі на щирості, доброму слові! Спочивай у Господі!»

100 номерів «Рідного слова»

      У «Віснику» Товариства «Коломийка» друкованому у місяці грудні 2004. році я тоді вже писав про намагання, щоб у нас, для українців Сербії заснувати україномовну газету. Вже були активності у заснуванні Газетно Видавничої Установи «Рідне слово». Засновником тої важливої установи була Національна Рада а фінунси мали отримуватися від Виконавчої Ради Воєводини. Вже був написаний Статут установи, оформлена Керівна рада і мав ще бути обраний директор.

     Я з великим нетерпінням очікував того дня, коли в руках триматиму перший номер нашої газети. Я знав скільки інформування є важлевим для збереження національної свідомості. З тої причини я редагував інформаційник нашого товариства «Вісник». Він багато поміг, щоб активність товариства розвивалася і прогресувала.

     Михайло Фірак, перший редактор газети «Рідне слово» з 1933. року, у одному тексті писав: «Слово може гірше посічи ніж меч». Та ще більшу силу має писане слово у книжках і газетах.

     Я знову писав про цю тему у «Віснику» з  місяця лютого 2005. року. У намаганні, щоб українці Воєводини мали газету на українській мові, вже зроблені деякі кроки вперед. Газетно видавча установа «Рідне слово» вже має свій Статут, тимчасову Керівну раду, тимчасового директора у особі Євгена Кулеби і заєрестрована в Суді 4 лютого 2005 року.

    Нам прийшлося чекати іще пару місяців, щоб взати в руке перший номер нашої газети. Було труднощів отримати перші гроші від Виконавчої Ради а все інше вже було готове до праці. І  коли в червні кошти отримано в липні вийшов перший номер газети.

     У мене повне серце, газета гарна, написана українською, пишуть про нас, про знайомих, на знимках знайомі обличча. Я і раніше любив читати українську літературу: книжки, часописи, газете, але це було щось інше, це була наша газета. Я також радів, що зможу писати і друкуватися у нашій газеті, бо до тепер цього не було. Я писав а не мав де друкувати, тому і займався «Вісником».

     Євген Кулоба в той перший час виконував посаду директора і головного редактора. Він ще на якей спосів випросив приміщення для редакції у Кулі. Це приміщення і сьогодні користається.

     Як тяжко було почати, але один раз як справа порушилась з місця, то далі вже йшло. Було і труднощів але найголовніша мета осягнута. Ми кожного місяця отримували нашу газету. Читали про минуле наше і нашого народу, про сучасне і про майбутнє. Читали ми про історію нашого народу, про політику, про літературу, про культуру, про звичаї. Ми читали про наших предків, про наших сусідів, про наші парафії і наші культурні товариства.

    З певністю можемо сказати, що наша газета дуже добре виконувала своє завдання а ми з того стали більш інформованими, стали мудрішими, стали сильнішими.

     Це все пишу з нагоди, що наступний номер газети «Рідне слово» буде сотий і саме собою це вже великий успіх. Крім сто номерів газети, видавча установа «Рідне слово» почала видавати і часопис для дітей «Соловейко», річні «Календарі» і «Слово» і іще деякі видання. Як я бачу цю справу, «Рідне слово» як установа найкраще від усіх інших наших установ виповнює своє завдання.

     Ми мусимо зберігати цю нашу газету, щоб вона виходила довго, довго, бо доки вона виходить, знатимимо що і ми існуємо. Слід подякувати людям, які так багато вложили труду і жертви, щоб газета дійшла до сотого номеру.

    І на кінці вітаю Газетно видавчу установу «Рідне слово» з сотим номером газети і бажаю довгого існування і плідної праці! 

Упокоївся Борис Небесний

Борис Небесний

5. листопада 1937. – 15. жовтня 2013. 

     Борис Небесний народився 5 листопада 1937 року у Босанській Ґрадішкі, Босня і Герцеговина. Ґімназію закінчив після ІІ Світової війни у інтернаті у Босанській Ґрадішкі.

Зараз іще не знаю про його дальше навчання, але коли я його впізнав 1997 року, він мав титул маґістра і був на високій посаді у Виконавчій раді Автономного Краю Воєводини.

      Шукаючи по матеріялах, яких маю, знаходжу, що Борис Небесний був у редакції «Українського слова» (часопис у виданні Товариства української мови, літератури і культури Воєводини, пізн. засвоїло назву «Просвіта» з Нового Саду) з першого номера. У тому ж першому номері «Українського слова» 1966 року Борис Небесний написав текст «Нова батьківщина». У «Українському слову» № 2, 1997 року Борис Небесний написав  тексти: «Початкове життя переселенців до Боснії» та «Пошукаймо спільні корені».

     4 травня 1997 року організовано Річні збори Товариства української мови, літератури і культури Воєводини («Просвіта»). Борис Небесний тоді вже був в призідії Товариства. Він забеспечив для зборів великий зал Виконавчої ради Воєводини.

     Я тоді перший раз стрінувся з ним а після того вже стрічалися частіше, бо і я зачав приходити на засідання призідії Товариства у Новому Саді.

     Вже 29 червня того року поїхала делегація Товариства на Україну навязувати контакти для співпраці. В делегації були Борирс Небесний, о. Стефан Пітка і я. Делегація тривала до 3 липня.

     У «Українському слові» № 3 з 1997 року Борис Небесний написав тексти: «Делегація Товариства в Україні» і «Стежками предків – шукаємо свої корені».

     У «Українському слові» № 4 з 1997 року Борис Небесний написав текст: «Про культурно-просвітне співробітництво».

     У «Українському слові» № 5 з 1998 року Борис Небесний написав тексти: «Слідами переселення – Українці у Босні до ІІ Світової війни» і «Переселення - наша доля».

     У «Українському слові» № 6 з 1999 року Борис Небесний написав текст: "Українці Інджії".

     Тоді прийшов час, коли у Товаристві зрозумілося, що необхідно організувати навчання української мови для наших дітей. Борис Небесний тоді був впливова особа у Виконавчій Раді Воєводини і в добрій мірі, заслуга його, що наступних чотири роки у Сербії організовано Літні школи українознавства.

     Перша Літня школа відбувалася у хотелі Електровоєводини на Фрушкій Горі з 16 липня по 16 серпня 1998 року. Борис Небесний був у Шкільній раді.

     У «Українському слові» № 8 з 2000 року Борис Небесний написав текст: «Надзвичайна росповідь про Новоасдські мости».

    3. Літня школа відбувалася з 2 по 16 липня у шкільному інтернаті у Бачкім Петровці. Ця школа відбувалася у дуже добрих умовах а знову завдяке Борисові Небесному бо він забеспечив, щоб це платила Виконавча Рада Воєводини.

     3. Всесвітній форум українців відбувся  з 18 по 21 серпня 2002 року у Київі. Брали участь Борис Небесний і о. Стефан Пітка.

     У «Українському слові» № 9 з 2002 року Борис Небесний написав тексти: «Успіх наперекір клопотам Перша частина четвертої літньої школи україністики «Просвіта» у Сремській Митровиці»  і « Рідне село – святиня – Церовляни колись і сьогодні».

     Тої осіні організовано і другу частину літньої школи, тобто організовано поїздку наших людей на екскурсію по Україні. Їхало 50 наших людей ф екскурсія тривала десять днів. Організаторми були о. Стефан Пітка і Борис Небесний.

 2003 року збералися підписи для організування Національної ради для українців Сербії. Щоб це перейшло успішно і українці вибороли право мати свою Національну раду багато власного труду і впливу вложив і Борис Небесний. Електорськими зборами, які відбулися 17 травня 2003 року головував саме Борис Небесний.

     Одна велика справа зроблена Борисом Небесним. Він написав текст про всі дотеперішні переселення українців на простори колишньої Югославії і це обявлено на інтернет сторінці:  http://www.rastko.rs/rastko/delo/11869

     Також можна прочитати цікавий текст з інтервю Бориса Небесного для україномовної газети «Час і події» з Чикаго (США): http://www.chasipodii.net/article/4072/

     Тепер коли пан Борис Небесний впокоївся, слід іще раз сказати, що він впродовж кількох років дуже старався покращити стан нашої громади у Сербії. Багато того і зробилося. Організація і фінанасування Літніх шкіл україністики у Сербії. Заснування часопису Товариства «Українське слово» і багато чого корисного висліджував і писав у тому ж часописі.Багато зусиль вложив, щоб у наших осередках почалося з навчанням української мови у початкових школах. І іще додамо про заснування Національної Ради Українців Сербії.

     Нехай від усіх нас Йому буде велика подяка. Нехай спочиває у Господі! 

1700 років Міланського Едікту

В неділю 22 вересня 2013 року у Сремській Митровиці відзначили річницю Міланського Едікту

     Святу Літургію і процесію передводив Патріярх Сербський Іріней. Центральна подія річниці Міланського Едікту у Сремській Митровиці, у суботу і неділю 21 і 22 вересня організувала Сербська Православна Церква, інституції міста і Завод збереження пам’ятників культури.

     У неділю о 9 год і 30 хвилин почалася Архерейська Служба Божа, яку служив Патриярх Сербський Іріней, а після того відбулася процесія до базіліки св. Димитрія, в чисть Константина Великого, який 1700 років тому подав волю хрестиянському світі.

    У тих церковних відзначеннях було дуже багато владик, священиків, моніхів і монахинь і багато прочан з дальших і ближчих місцевостей.

     Було також багато домашніх людей а між ними було бачити і вірних з грекокатолицької церкви Вознесення Господнього з Сремській Митровиці. У літургійній частині до багатьох священиків прилучився і парох о. Владіслав Варґа.

     Крім церковного відзначення цього великого ювілею було іще інших маніфестацій, які організовано у інституціях культури і музеях. Для молоді було організовано концерт на центральній площі міста популярної групи «Леґенде».

     З нагоди 17 століть створення едікту про вірську толеранцію, з яким хрестиянство отримало рівноправність у римському світі, у Музеї Срему організовано виставку «Хрестиянство у Сірміумі – з нагоди Міланського едікту 313. року.

     Виставку відкрито у суботу 21 вересня у Лапідаріюмі Музею Срему, присвячена цій події і про наслідки, які залашала у Сірміумі.

     На виставці представлено 40 експонатів повязаних з ранохрестиянським періодом а окрему увагу присвячується чотирмя репліками надгробних плет, оргінали котрих знаходяться в Археолошкому музеї Заґребу.

Академія – історичний урок про Хрещення Київської Русі – України

     31 вегесня 2013 року, в залу грекокатолицької парафії Вознесення Господнього у Сремській Митровиці.

     Тому, що цього року відзначається 1025 річниця хрещення Київської Русі – України київським князем Володимиром Великим центральне відзначення у столиці України Києві, у Сремській Митровиці відбулася академія з тої ж нагоди.

     Академію – історичний урок організувала грекокатолицька парафія в особі пароха о. Владіслава Варґи у співробітництві молодого історика Дарка Тура з Сремської Митровиці. На академію були запрошені як викладачі двох емінентних істориків д-р Ненад Лемаіч з Сремської Митровиці і д-р Дюра Харді з Нового Саду. Гостями академії запршені представники міського уряду, серпської православної церкви, української і русинської Національних рад, грекокатолицькі священики і сестри з інших парафій. Представники місцевих українського і русинського культурних товариств. Представники різних масмедій та всіх зацікавлених.

     У домовлений час парафіальний зал наскрізь поповнився. Перший взяв слова організатор о. Владислав Варґа.

     Отець Варґа насамперед привітав сремського декана о. Михайла Режака, додавши, що він у добрій частині сажлужений за будову церковного залу а також і що на стіні висить велика картина «Хрещення Русі – України» і всіх вже згаданих. Він пропонував, щоб академію розпочати молитвою. Піснею до св. Володимира, яку відспівали чесні сестри Служебниці. Отец Владислав далі говорив: «Святий Володимир є нашим апостолом – рівноапостолом, великим князем, котрий похрестив великий народ, Київську Русь. Нещодавно прочитав в одній російській газеті що написали що це було Хрещення Київської Русі. Місцеві це перекладають як Росія і нормальним є, що деякі тоді питаються: «А ким тоді ми, русини і українці?» Цей рік повний ювілеїв, 1700 років «Міланського едікту», коли всі християни отримали волю, також святкуємо 1150 років Кирила і Мефодія.... Чію віру завів св. Володимир, католицьку, православну або грекокатолицьку? Всі сказали б «нашу». Всі присвоюють св. Володимира. Українці кажуть, що це був їхній княз. Русини у Куцурі на вівтарі вклали герб «тризуб» св. Володимира і написали: «Святий Володимире, зберігай свій народ!» На одному сімпозії я чув від одної російки як сказала, що св. Володимир був Російський князь. Значить, що св. Володимир повязує багато народів.

     Молодий історик Дарко Тур представив своїх старших колегів . істориків . викладачів на Філосовському Універсетиті у Новому Саді. Він передав їм слово. Найперше викладав д-р Ненад Лемаіч про початки християнства а про саме Хрещення Київської Русі і як до того прийшло і наслідки того великого чину говорив д-р Дюра Харді.

     Два історики дуже цікаво розказували історію на один цікавий спосіб і зрозумілий для всіх. Коли вони закінчили і інші мали нагоду дещо запитати або і самі щось додати. Було чути питання чому говорится «Київська Росія», як настав етнонім «Русь» тощо....

      На половині уроку о. Владислав пропонував послухати одну українську пісню. Стефан Семянів з Сремської Митровиці і Петро Закамарок заспівали пісню «Рідна мати моя».

      Отець Варґа на кінець іще додав кілька слів: «Перший русинсько-український владика Іларіон написав про св. Володимира: «Віра змінила його життя з кореня. Він свою віру жив через діла і сводоцтвом. Читав Святе Письмо і Слово Боже його змінювало у відношенні до ближніх. Він перший скасував кару смертю і продовжив розширювати милосердя на своїм дворі, Києві і цілій державі. Це хрещення перше змінило його, тоді його найближчих, ціле місто, цілий нарід а це пізніше перенеслося на всіх Південих Словян.

     Багато присутніх на цій академії дякували за запрошення, за те, що мали нагоду бути на такій цікавій події, на цікавому історичному уроці. Деякі і дещо нового  навчили про цю значну подію.