Різдво у Сремській Митровиці (і в моїй родині)

     7. січня 2014. року.

     Одне з найбільших а при тім і найрадосніших свят у українців є Різдво Христове. По своєму релігійному значінні Різдво Христове і є, попри Великодня, найбільше свято. Але чи існують ще якісь народи, у котрих різдвяні звичаї так дуже розвинулися і показали всі таланти українського народу. Таких гарних і чутливих пісень-колядок дуже багато створила співоча натура українського народу. Обрядові дійства, повязані з підготовкою і самим проведенням Різдва так сильно повязані з земним життям а одночасно доводять до підвещення духу і наблеження до небесного життя.

     Коли б бажав описати українське Різдво, було б потрібно багато часу і простору, але не буду, бо про це вже знається так багато. Я пригадую як ми у нашій сім’ї святкували Різдво, той Святий вечір, як нас батьки збирали білля себе, як колядували разом вдома а потім йшли до церкви на Північку.  Прикрашували яленку і часто прикраси самі виробляли з паперу, різних ангелеків або звізд, фарбували шишки і мама виробиляла з тіста колачиків, яких ми вивішували на яленку. Пізніше зявилися і цукерки у гарних різнобарвних, блискучих папірцях. Під ялинкою обовязково виробляли малий вертеп. Пригадую як до хати батько заносив солому і стилив її по підлозі а ми-діти чекали коли він зайде до хоти і кине в солому горіхів, горішків, може і цукерків або дрібних грошей. Мама приготовляла багато страв до Святої вечері і хоч у сім'ї було багато дітей і матеріяльна ситуація була скрутна, батьки зуміли нам влаштувати справжнє свято. Повечерявши, ми всі разом сиділи і колядували а мама так гарно співала і уміла багато колядок і цю любов перенесла на нас. Був також гарний звичай йти до найближчих рідних з колядками, від котрих ми отримували як заплату солодощів.

     Пізніше, коли я одружився і пішов з дому у своє помешкання, мама кожного року приймала нас на спільне святкування Святого вечора. Я з дружиною, а пізніше і з дітьми, а так само і інші мої брати з своїми сімя’ми, приходили до батьківського дому і спільно продовжували цю гарну традицію. Мама, хоч була змучена від великої праці доки приготовляла всі страви на вечерю, завжди була рада бачити нас білля себе. Так було доки батьки були живі. Батьки повмирали але Різдво залишилося у своєму значінні тільки ролі троха змінилися. Тепер ми збираємо до себе своїх дітей і внуків і приготовляємо Святий вечір, прикрашуємо ялинку а почали заносити до хати і дідуха. Молимося за нас, за тих, котрі відсутні і для наших покійних предків, котрі передали нам гарні звичаї українського Різдва. Також колядуємо і їдемо на Північку.

     У церкві також дуже гарно, багато людей і майже всі мають кантички з колядами. На Службі співаються колядки а також по її закінченні. На дворі всі вітаються з Різдвом Христовим, люди обнімаються і тільки чути одне і те саме «Христос раждається – Славім Його» і «Веселих свят». Є ще один гарний звичай, вірні заходять до пароха до хати колядувати і він їх також радо приймає і частує

     Є ще один гарний звичай у нашій родині. Як нас навчили наші батьки гуртуватися у їхній хаті, так нас і тепер тягне до тої хати. Наш брат Еміл запрошує всіх нас прийти до нього після Північки на каву. І знову повна хата і знову колядуємо і пригадуємо ті часи, коли батьки були живі і коли зуміли всадити у нас цю традицію святкування Святого вечора і Різдва. Нас тішить, коли бачимо, що ці традиції подобаються і нашим дітям і внукам і, що вони приймають їх від нас і передаватимуть своїм дітям. В тім є сила нашої української традиції святкування Різдва Христового. 

Канцеларія моніторінгу виконання прав національних меншин, гендерної рівності та діаспори у Сремській Митровиці

     Канцеларія моніторінгу виконання прав національних меншин, гендерної рівності і діаспору заснована як внутрішня організаційна одиниця – служба у рамках Міського правління культури, молодіжі і спорту.

          Канцеларія моніторінгу виконання прав національних меншин, гендерної рівності і діаспору у складі з статутом міста Сремська Митровиця виконує праці, які відносяться на:

     Моніторіг виконання прав членів національних меншин у областях культури, освіти, явного інформування, офіційне вживання мови і письма і в других важлевих областях для національної меншини, зробити інформацію та звіт про стан національних меншин, встановлення співробітництва з Національними радами національних меншин, співробітництво з Радою міжнаціональних відносин у місті і другі активності, які важлеві для моніторінгу виконання прав національних меншин.

Поле моніторінгу виконання прав національних меншин

     По попису мешканців у 2011. році на території Міста Сремська Митровиця є 79 940 мешканців а з того числа 6 707 вписалися,що належать до національних меншин, що майже 8,39 %. Найчисленіші громади меншин у місті: Хорвати 2 112, Роми 1194, Угорці 696, Русини 620, Українці 534, Словаки 281, Чорногорці 131, Македонці 126, Німці 103, а інші громади числять поодиноко менше 100 членів.

     Громади меншин у місті організовані через громадські спілки меншин, які займаються традиційною культурою і на той спосіб збергають і покращують свою культурну і національну ідентичність. Свої національні спілки мають: угорстка, німемцька, хорватська, ромська, українська, русинська і словацька громади.

     Взявши до уваги число членів меншин як і їхню організованість виходить, що меншенські громади є важлевим фактором у громадському житті у нашому місті.

     На полі моніторінгу виконання прав національних меншин, канцеларія планує такі активності:

    

      У червні 2014. року закінчується мандат національним радам, вибраним 2010. року. У складі із законом про національні ради відповідальний Міністр повенин розписати вибори для національних рад 120 днів раніше або 90 найпізніше перед закінченням мандату національним радам. З того виходить, що вибори будуть розписані у лютому або березні а вибори відбудуться у травні. Тому, що національні ради найбільші представницькі органи громад меншин і що всі комунікації громад меншин із державою відбуваються через національні ради, у першій половині 2014 року канцеларія найбільшу частину своїх активностей напрямує на вибори національних рад.

     По розписуванні виборів для національних меншин у співробітництві з Радою міжнаціональних відносин будуть організовані зустрічі з меншинськім спілками з метою кращого ознайомлення з виборчою процедурою (процедуру доносить Міністр, росписуючи вибори).

     Під час виборчої кампанії канцеларія подаватими технічну та фахову поміч членам громад меншин, які бажають включитися до виборчих активностей.

     По проголошенні остаточних результатів виборів виробиться звіт про результати виборів для кожної громади меншин, які подадуться для відома Раді міжнаціональних відносин, Міскій раді і медіям.

На полі культури у 2014. році заплановані такі активності:

     У координації з громадами меншин і Радою міжнаціональних відносин до кінця січня 2014. року виробиться річний календар культурних маніфестацій меншин на рівні міста.

     Відзначення 21. травня, Світського дня культурного розмаїття для діалогу і розвитку. У складі відзначення  наведеної дати заплановано провести спільну культурну маніфестацію, на якій громади меншин представлять частину своєї культурної спадщини. Маніфестація буде посунута на суботу, 24. травня.

     Відбудеться один семінар для спілок меншин про писання і керування проектами.

     Буде організовано два поетські вечора присвячених авторам меншин.

     Буде організоване гостювання одного визначного театру меншин з території Республіки Сербії.

     Канцеларія надаватими технічну підтримку спілкам меншин через чергове інформування про розписування конкурсів для коштів на всіх рівнях ( міських, крайових, республіканських і міжнародних), допомога у призбируванні документів і вироблюванні проектів, допомога у реалізації програми, запланованої у річному календарі.

     На полі масового інформування канцеларія плянує введення окремої рубрики для меншин у місцевих писаних медіях, яка займалася б подіями у місцевих громадах меншин. Завдання канцеларії забеспечити простір у газеті (переважно дві сторінки на місяць), для якого матеріяли підготовляли б самі меншенські громади. Особлива увага буде приділена інформуванні у звяку з виборами для національні ради, щоб чим більше число національних меншин включилися до виборчих активностей.

     Як поміч національним меншинам у інформуванні на рідній мові планується, щоб канцеларія (міське правління) переплатилася на певне число газети меншин, які випускаються у Республиці Сербія, а для яких існує зацікавленість на тереторії Сремської Митровиці. Дані газети були б доступні у спілках меншин, так і у міському правлінні і міській бібліотеці.

     Канцеларія отримуватими постійні контакти з редакціями меншин при Радіо-телебаченні Воєводини, як і з місцевими ЗМІ і постійно інформувати їх про події у громадах меншин.

     У рамках освіти на мовах меншин канцеларія у співробітництві з відповідним міським правлінням організуватими:

     Відзначення 26. вересня, Європейського дня мови. В рамках відзначення буде організовано одноденний семінар для дітей шкільного віку з тереторії міста, при чому діти впізнаються з мовами меншин, які навчаються у Сремській Митровиці. У ході семінару діти, які навчаються рідної мови у школах, з метою взаємопізнання і промоціїї культурної різноманітності.

     Діяльність заохочення вписування учнів на уроки рідної мови, які відбуваються у початкових школах Сремської Митровиці через вироблювання промотивного матеріялу.

     Участь учнів на змаганнях, які мають за мету промоцію культурної різноманітності і толеранції (кубок толеранції, квіз „скільки пізнаємося“...)

     Канцеларія у своїй діяльності буде у постійних контактах і співпрацюватими з: Радою міжнаціональних відносин, Національними радами національних меншин, крайовими і республіканськими органами, які займаються тою проблематикою, так і міськими культурними і освітними інституціями. Зокрема, поле комунікації, якими займатимиться канцеларія є комунікації з Релігійними представниками і дипломатичними представниками меншостей у Республиці Сербіа, у чім посередниками будуть самі представники меншин і їхніх національних рад.

     А щодо Ради міжнаціональних відносин, Місто Сремська Митровиця має Раду міжнаціональних відносин, яка складається з представників сербського народу і національних меншин. Рада складається з 11 членів, 4 представника сербської національності, 2 представника хорватської, по 1 представнику русинської, української, угорської, ромської та німецької національних меншин, які проживають на території Міста. Рада розглядає питання здійснення, захист і поліпшення національної рівноправності у Місті, а окремо у областях культури, освіти, інформування і офіційне вживання мови і письма; бере участь у прийнятті міських планів і програм, які значні для здійснення національної рівноправності і пропонує дії для осягнення національної рівноправності; пропонує джерела, масу і призначення бюджетних коштів для здійснення національної рівноправності.

     Рада міжнаціональних відносин презентує порозуміння і добрі відносини між усім громадами, які проживають на території міста.

     Скупштина міста обирає члени Ради міжнаціональних відносин зпоміж ведучими представниками сербського народу і національних меншин. Представників сербського народу пропонує робоча група Скупштини міста а представників національних меншин пропонують Наіцональні ради тих меншин.

    У Раді міжнаціональних відносин у Сремській Митровиці представником української громади Сремської Митровиці є Анна Ляхович.

     Я не писав про інші приналежності цієї канцеларії, які праямо не стосуються нашої громади а загально всіх громадян.

     Тепер, як Республіка Сербія знаходиться вже перед самими дверми Європейського союзу, то сподіємося, що такі Ради і Канцеларії не будуть тільке слова на папирі, а працюватимуть те, за що і засновані. 

Святий Миколай у церкві Вознесення Господнього у Сремській Митровиці

     У неділю, 22 грудня 2013 р у грекокатолицькій церкві Вознесення Господнього у Сремській Митровиці.

     Святий Миколай ні цього року не забув про добрих дітей з грекокатолицької парафії з Сремської Митровиці. Він цими днями мав дуже багато праці бо добрих дітей є в цілому світі і доки він відвідав всіх, мусів троха запізнитися до Сремської Митровиці. Але добрі діти терпеливо його чекали.

     У неділю після Служби Божої прийшов св. Миколай до нашої парафії. Наповнилася церква діточками, які хотіли показати св. Миколаю що вони гарного навчилися від його останнього приходу. Перше Марія Ляхович прочитала «Лист до Миколая» а Ання Лещук і «Горлиці» заспівали пісню «Ангели з Небес».

     Святий Миколай, почувши таку гарну деклямацію і пісню, зараз зайшов до церкви у супроводі ангола, якого виконував Неманя Жіванович. Зайшли у церкву і св. Миколай сів троха відпочити і запросив дітей ще так гарно деклямувати і співати гарних пісень. Олександра Ляхович наявлювала хто що буде виконувати. Теодора Ванчик сказала вірш «Небо», Ірена Ванчик сказала вірш «Дитячий сон», Анастазія Лотоцька заспівала пісню «Тиха нічка», Ання і Бояна Лещук сказали вірш «Зайчик чекає», Івана Кривошия прочитала вірш «Вже зима», Александар Нуждіч сказав вірш «Псалм», Діти-учні з Лачарку заспівали дитячі пісні «Українська абетка» і «Рахування», Міліца Станковіч сказала вірш «Як батьки поучують дітей». Програма була все кращою а св. Миколай уважно слухав і придивлявсю в тих дітей, які із запалом старалися виконати свою частину чим краще. Програма йшла далі. Валентина Налесник заспівала пісню «У серця формі», Валентина, Марія і Анастазія заспівали пісню «Люблю тата», Дитячя музична студія «Горлиці» заспівала пісню «Дякуємо». І на кінці всі діти разом заспівали так знану пісню до св. Миколая «О, хто, хто Миколая любить» а св. Миколай зачав  розкривати свою велику сумку, в якій було багато гарних пакуночків із солодощами.

    Парох о. Владислав ще раз привітав св. Миколая у нашій церкві, подякував йому, що не забув на наших дітей, привітав всіх присутніх, дітей і батьків а окремо привітав дорогого нам гостя, Посла Канади у Сербії Романа Ващука з сімєю.

     Святий Миколай перше довго розповідав про своє життя на землі, від дитячих літ аж по той час, коли став патріархом і коли помагав бідним дітям. Так і зараз св. Миколай продовжував обдаровувати добрих дітей і запрошував дітей до себе і дарував їм пакуночки, інші йому подавали, щоб він дуже не змучився, бо йому треба йти далі, відвідати ще багато дітей.

     У програмі брали участь діти, які навчаються української і русинської мов і дитяча музична студія Горлиця. Учнів приготовили учітельки русинської мови Моніка Абоді і української Славка Канюга і Надія Ляхович. Не треба окремо наголошувати, що вже роками, роль св. Миколая виконує Фетко Канюга. На кінці всі разом зробили фотографію на пам’ятку.

Неоєрейське Богослужіння у Сремській Митровиці

     1. грудня 2013. р. у грекокатолицькій церкві Вознесення Господнього, у Сремській Митровиці відслужено неоєрейське Богослужіння. Служив молодий священик о. Ігор Вовк з Вербасу. Він висвятився на священика у Вербасі 29. вересня 2013. р. Тої неділі на Службу Божу зібралося гарне число вірних, бо знали, що буде служити неоєрей а це добра нагода привітати молодого священика і побажати йому успішної праці на Божій ниві. Всі бажають впізнати нового священика, як співає, яку проповідь виголосить а деякі використали і висповідатися саме при молодому священику.

     На початку Служби Божої домашній парох о. Владіслав Варґа привітав неоєрея о. Ігора Вовка і сказав пару речень про молодого священика. Отець Ігор є з священичої родини. Він син о. Ярослава Вовка і брат о. Зеновія Вовка. Зараз є розпоряджений бути капеланом у Рускому Керестурі. Крім привітань і гарних побажань, о. Владислав наголосив, що молодому священику потрібно помогти і фінансово, а це вже звичай у наших парафіях і люди стараються пожертвувати на тацу більше ніж звичайно.

   Зараз по тім приступило троє дітей і з гарними словами і квітами привітали о. Ігора у нашій парафії. Службу Божу провадив неоєрей о. Ігор а сослужував о. Владислав.

    Проповідь виголосив о. Ігор а говорив про потребу христіян свідчити про віру але добрими прикладами і любовю і доброчинством до ближніх. Найголовніше, що віра мусить бути щирою а ні просто механічно приходити до церкви а у справжньому не жити по христіянське.

     На закінченні Богослужіння вірні відспівали о. Ігору многоліття а на кінці о. Ігор уділив всім вірним неоєрейське благословення а на пам’ятку ділив образки, на яких писало: «Браття, я не вважаю, що вже осягнув мету... я до неї стремлю... та до чого дійшли ми, у тому поступаймо далі. (Филип. 3. 13. 16)»

     Після Служби Божої всі зайшли іще до церковного залу, де люди могли ще ближче впізнатися з о. Ігором Вовком в спілкуванні і закускою, яку приготовили жітки з парафії.

     Бажаємо отцю Ігору Вовку, щоб Бог дав йому сили і витривалості у цій відповідальній праці водити людей на праведній дорозі до Бога і на збереженні нашої малочисельної громади у Сербії! 

Поховано Бориса Небесного

     18 жовтня 2013 року на Новому цвентарі у Новому Саді поховано Бориса Небесного. І справді показалося, що Борис був великою людиною. Людей, які прийшли віддати пошану і одночас і подяку, було на похороні дуже багато. Всі відчували велику втрату і на всіх обличах було видно, що їм жаль, що така вартісна людини не буде більше між нами.

     Перед самим похороном о. Дарко Рац відслужив панахеду і сказав проповідь, яка годиться одному священику. Від української громади Сербії прощальне слово сказав Василь Дацишин. Він виголосив дуже гарну і чутливу промову: 

«Сумна і шановна громадо, ми сумні бо прощаємося з нашим дідом Борисом, що він більше разів, пишаючись, говорив про свою нову і постійну роль.

    Ми пишаємося тим що пізнавали його, жили поруч з ним, боролися на житєвому і громадському шляху. Пишаємося бо ми були в змщзі проглинути хоч одну частину його великого житєвого досвіду, від авторетитної особи, інтегрітетного і чесного життя. А на житєвому шляху нашого Борися було і грози і сонця, вітру і бурі.

     Наш дід, друг, чоловік і батько Борис Небесний народився у селі Лісковац біля Босанскої Ґрідішки 5 новембра 1937 року від батька Грегорія, ремісника бондаря і мами Іріни (Ярени – як її звали) швеї. По смерті мами, коли мав півтора року, у четвертому році залишається і без батька, якого забили у таборі смерти Ясеновці. Відростав у діда Кирила і бабці Тетяни у воєному і повоєному дитинстві.

     По закінченні початкової школи продовжує навання у Банялуцькій реалці, пороживаючи як дитина загеблого борця у інтернаті. Літні вакації проводить з бабцею, дідом і цьоцею Катариною.

     На студіях на економічному факултеті у Білгороді початком шісдісятих років впізнає свою дружину Надушку, з якою провів гарні десятьріччя. Цього року у сернні вони святкували ювілей 50 років подружнього життя.

     Закінчивши економський факультет як стіпендист, починає працювати, перше у «Мілану Блаґоєвечу» у Смедереві, але дуже щвидко вже 1953 року разом з дружиною приходить до Інджії на посаду комерційного а тоді і на десятерічну посаду генерального директора підприємства «Укус» у Інджії.

     У Інджії народилися сини Саша і Ігор.

     1979 року був посавлений за помічника голови Комітету міжнародної співпраці у Виконавчій Раді Скупштини АК Воєводини і тут залишається до відходу на пенсію.

     За свою працю отримав більше визнань, публікував праці у фахових журналах і газетах, виробляв проекти з котрих один отримав плакету Союзного Заводу за покращення ренку.

     Але він не робив тільки одну формальну працю. Українська громада йому дуже вдячна на його пожертовності та далекоглядному мисленні, яке всі разом гідно носили перше на досягненні рівня активності громади а потім і розвитку. Борис Небесний дав сутєвий внесок праці Товариства української мови, культури і літератури Воєводини, сьогодні Товариство Просвіта, де роками був носієм активності, увторетит, біля чиїх ідей ми гуртувалися. Окремо виділяється його тривка і послідовна ідея перспективи засновання і розвитку Української Національної Ради, у якій ділив з ними добро і менше добре, а окремо виділявся на полі розвитку освіти, де поставив неабеякі основи для реалізації програми Літніх шкіл україністики для дітей і молодих. Окремо виділяємо його досліднецький дух у дослідженні виявлення і презентації своїх коренів і цілої української громади нашої країни і околиці, яке сформував у  вигляді історичного перегляду життя українців на цих просторах. Таква праця нашого друга Бориса Небесного залишиться тривким джерелом і основою для подальшого дослідження. Обов’язково мусимо наголосити і його активну участь у заснованні і праці редакції часопису «Українське слово, а окремо на його підтримці у заснованні одної з найважніших установ української громади Газетно-видавчу установу «Рідне слово».

     Борис Небесний один із засновників Сербсько-українського товариства у Новому Саді, був активним членом презідії, а окремо виділяється його активність у організованні і презентації сербсько-українських звязків, що презентувалося у формі міжнародних симпозіїв або конференцій. Великий організаторський досвід Бориса Небесного додавало справжній авторитет праці цих інституцій, а одночасно плекало той дружні, доброзечливі відносени у організаціях, що впливало позитивно.

     Для сім’ї і родини Борис Небесний був сильним стовбуром у чиїх гіллях всі знаходили безпечне місце зробити собі гніздо. Ділив без устягання. До нього приходили за порадою і словом потіхи, поміч у труднощах. І виробляв і працював з деревом, бо як мав звичку сказати, батьківський боднарський ген.

     1933 року міняє фах і постійно кваліфікується на заслужену посаду діда для всіх, нових і старих друзів і отримує онука з його ім’ям.

    За ним залишаються безпорадно засмучені його дружина Надушка, сини Саша і Ігор, онук Борис та невістка Тамара.

    Борис Небесний шанував і свою рідну мову. Українська громада прощається з Борисом. Дякуємо за те, що зробив для усіх нас, як подяку нашим предкам, та за те що зробив особливо для наймолодших діточок.

     Борис Небесний приєднався до небесного хору наших визначних людей, якими були о. Стефан Пітка, Василь Стрихалюк, Андрій Головчук, Іван Терлюк та інші особи, що навіки вписалися добрим словом до книги незабутньої.

    Борис, дякуємо тобі на щирості, доброму слові! Спочивай у Господі!»

100 номерів «Рідного слова»

      У «Віснику» Товариства «Коломийка» друкованому у місяці грудні 2004. році я тоді вже писав про намагання, щоб у нас, для українців Сербії заснувати україномовну газету. Вже були активності у заснуванні Газетно Видавничої Установи «Рідне слово». Засновником тої важливої установи була Національна Рада а фінунси мали отримуватися від Виконавчої Ради Воєводини. Вже був написаний Статут установи, оформлена Керівна рада і мав ще бути обраний директор.

     Я з великим нетерпінням очікував того дня, коли в руках триматиму перший номер нашої газети. Я знав скільки інформування є важлевим для збереження національної свідомості. З тої причини я редагував інформаційник нашого товариства «Вісник». Він багато поміг, щоб активність товариства розвивалася і прогресувала.

     Михайло Фірак, перший редактор газети «Рідне слово» з 1933. року, у одному тексті писав: «Слово може гірше посічи ніж меч». Та ще більшу силу має писане слово у книжках і газетах.

     Я знову писав про цю тему у «Віснику» з  місяця лютого 2005. року. У намаганні, щоб українці Воєводини мали газету на українській мові, вже зроблені деякі кроки вперед. Газетно видавча установа «Рідне слово» вже має свій Статут, тимчасову Керівну раду, тимчасового директора у особі Євгена Кулеби і заєрестрована в Суді 4 лютого 2005 року.

    Нам прийшлося чекати іще пару місяців, щоб взати в руке перший номер нашої газети. Було труднощів отримати перші гроші від Виконавчої Ради а все інше вже було готове до праці. І  коли в червні кошти отримано в липні вийшов перший номер газети.

     У мене повне серце, газета гарна, написана українською, пишуть про нас, про знайомих, на знимках знайомі обличча. Я і раніше любив читати українську літературу: книжки, часописи, газете, але це було щось інше, це була наша газета. Я також радів, що зможу писати і друкуватися у нашій газеті, бо до тепер цього не було. Я писав а не мав де друкувати, тому і займався «Вісником».

     Євген Кулоба в той перший час виконував посаду директора і головного редактора. Він ще на якей спосів випросив приміщення для редакції у Кулі. Це приміщення і сьогодні користається.

     Як тяжко було почати, але один раз як справа порушилась з місця, то далі вже йшло. Було і труднощів але найголовніша мета осягнута. Ми кожного місяця отримували нашу газету. Читали про минуле наше і нашого народу, про сучасне і про майбутнє. Читали ми про історію нашого народу, про політику, про літературу, про культуру, про звичаї. Ми читали про наших предків, про наших сусідів, про наші парафії і наші культурні товариства.

    З певністю можемо сказати, що наша газета дуже добре виконувала своє завдання а ми з того стали більш інформованими, стали мудрішими, стали сильнішими.

     Це все пишу з нагоди, що наступний номер газети «Рідне слово» буде сотий і саме собою це вже великий успіх. Крім сто номерів газети, видавча установа «Рідне слово» почала видавати і часопис для дітей «Соловейко», річні «Календарі» і «Слово» і іще деякі видання. Як я бачу цю справу, «Рідне слово» як установа найкраще від усіх інших наших установ виповнює своє завдання.

     Ми мусимо зберігати цю нашу газету, щоб вона виходила довго, довго, бо доки вона виходить, знатимимо що і ми існуємо. Слід подякувати людям, які так багато вложили труду і жертви, щоб газета дійшла до сотого номеру.

    І на кінці вітаю Газетно видавчу установу «Рідне слово» з сотим номером газети і бажаю довгого існування і плідної праці! 

Упокоївся Борис Небесний

Борис Небесний

5. листопада 1937. – 15. жовтня 2013. 

     Борис Небесний народився 5 листопада 1937 року у Босанській Ґрадішкі, Босня і Герцеговина. Ґімназію закінчив після ІІ Світової війни у інтернаті у Босанській Ґрадішкі.

Зараз іще не знаю про його дальше навчання, але коли я його впізнав 1997 року, він мав титул маґістра і був на високій посаді у Виконавчій раді Автономного Краю Воєводини.

      Шукаючи по матеріялах, яких маю, знаходжу, що Борис Небесний був у редакції «Українського слова» (часопис у виданні Товариства української мови, літератури і культури Воєводини, пізн. засвоїло назву «Просвіта» з Нового Саду) з першого номера. У тому ж першому номері «Українського слова» 1966 року Борис Небесний написав текст «Нова батьківщина». У «Українському слову» № 2, 1997 року Борис Небесний написав  тексти: «Початкове життя переселенців до Боснії» та «Пошукаймо спільні корені».

     4 травня 1997 року організовано Річні збори Товариства української мови, літератури і культури Воєводини («Просвіта»). Борис Небесний тоді вже був в призідії Товариства. Він забеспечив для зборів великий зал Виконавчої ради Воєводини.

     Я тоді перший раз стрінувся з ним а після того вже стрічалися частіше, бо і я зачав приходити на засідання призідії Товариства у Новому Саді.

     Вже 29 червня того року поїхала делегація Товариства на Україну навязувати контакти для співпраці. В делегації були Борирс Небесний, о. Стефан Пітка і я. Делегація тривала до 3 липня.

     У «Українському слові» № 3 з 1997 року Борис Небесний написав тексти: «Делегація Товариства в Україні» і «Стежками предків – шукаємо свої корені».

     У «Українському слові» № 4 з 1997 року Борис Небесний написав текст: «Про культурно-просвітне співробітництво».

     У «Українському слові» № 5 з 1998 року Борис Небесний написав тексти: «Слідами переселення – Українці у Босні до ІІ Світової війни» і «Переселення - наша доля».

     У «Українському слові» № 6 з 1999 року Борис Небесний написав текст: "Українці Інджії".

     Тоді прийшов час, коли у Товаристві зрозумілося, що необхідно організувати навчання української мови для наших дітей. Борис Небесний тоді був впливова особа у Виконавчій Раді Воєводини і в добрій мірі, заслуга його, що наступних чотири роки у Сербії організовано Літні школи українознавства.

     Перша Літня школа відбувалася у хотелі Електровоєводини на Фрушкій Горі з 16 липня по 16 серпня 1998 року. Борис Небесний був у Шкільній раді.

     У «Українському слові» № 8 з 2000 року Борис Небесний написав текст: «Надзвичайна росповідь про Новоасдські мости».

    3. Літня школа відбувалася з 2 по 16 липня у шкільному інтернаті у Бачкім Петровці. Ця школа відбувалася у дуже добрих умовах а знову завдяке Борисові Небесному бо він забеспечив, щоб це платила Виконавча Рада Воєводини.

     3. Всесвітній форум українців відбувся  з 18 по 21 серпня 2002 року у Київі. Брали участь Борис Небесний і о. Стефан Пітка.

     У «Українському слові» № 9 з 2002 року Борис Небесний написав тексти: «Успіх наперекір клопотам Перша частина четвертої літньої школи україністики «Просвіта» у Сремській Митровиці»  і « Рідне село – святиня – Церовляни колись і сьогодні».

     Тої осіні організовано і другу частину літньої школи, тобто організовано поїздку наших людей на екскурсію по Україні. Їхало 50 наших людей ф екскурсія тривала десять днів. Організаторми були о. Стефан Пітка і Борис Небесний.

 2003 року збералися підписи для організування Національної ради для українців Сербії. Щоб це перейшло успішно і українці вибороли право мати свою Національну раду багато власного труду і впливу вложив і Борис Небесний. Електорськими зборами, які відбулися 17 травня 2003 року головував саме Борис Небесний.

     Одна велика справа зроблена Борисом Небесним. Він написав текст про всі дотеперішні переселення українців на простори колишньої Югославії і це обявлено на інтернет сторінці:  http://www.rastko.rs/rastko/delo/11869

     Також можна прочитати цікавий текст з інтервю Бориса Небесного для україномовної газети «Час і події» з Чикаго (США): http://www.chasipodii.net/article/4072/

     Тепер коли пан Борис Небесний впокоївся, слід іще раз сказати, що він впродовж кількох років дуже старався покращити стан нашої громади у Сербії. Багато того і зробилося. Організація і фінанасування Літніх шкіл україністики у Сербії. Заснування часопису Товариства «Українське слово» і багато чого корисного висліджував і писав у тому ж часописі.Багато зусиль вложив, щоб у наших осередках почалося з навчанням української мови у початкових школах. І іще додамо про заснування Національної Ради Українців Сербії.

     Нехай від усіх нас Йому буде велика подяка. Нехай спочиває у Господі!