уторак, 07. јануар 2014.

Різдво у Сремській Митровиці (і в моїй родині)

     7. січня 2014. року.
     Одне з найбільших а при тім і найрадосніших свят у українців є Різдво Христове. По своєму релігійному значінні Різдво Христове і є, попри Великодня, найбільше свято. Але чи існують ще якісь народи, у котрих різдвяні звичаї так дуже розвинулися і показали всі таланти українського народу. Таких гарних і чутливих пісень-колядок дуже багато створила співоча натура українського народу. Обрядові дійства, повязані з підготовкою і самим проведенням Різдва так сильно повязані з земним життям а одночасно доводять до підвещення духу і наблеження до небесного життя.
     Коли б бажав описати українське Різдво, було б потрібно багато часу і простору, але не буду, бо про це вже знається так багато. Я пригадую як ми у нашій сім’ї святкували Різдво, той Святий вечір, як нас батьки збирали білля себе, як колядували разом вдома а потім йшли до церкви на Північку.  Прикрашували яленку і часто прикраси самі виробляли з паперу, різних ангелеків або звізд, фарбували шишки і мама виробиляла з тіста колачиків, яких ми вивішували на яленку. Пізніше зявилися і цукерки у гарних різнобарвних, блискучих папірцях. Під ялинкою обовязково виробляли малий вертеп. Пригадую як до хати батько заносив солому і стилив її по підлозі а ми-діти чекали коли він зайде до хоти і кине в солому горіхів, горішків, може і цукерків або дрібних грошей. Мама приготовляла багато страв до Святої вечері і хоч у сім'ї було багато дітей і матеріяльна ситуація була скрутна, батьки зуміли нам влаштувати справжнє свято. Повечерявши, ми всі разом сиділи і колядували а мама так гарно співала і уміла багато колядок і цю любов перенесла на нас. Був також гарний звичай йти до найближчих рідних з колядками, від котрих ми отримували як заплату солодощів.




     Пізніше, коли я одружився і пішов з дому у своє помешкання, мама кожного року приймала нас на спільне святкування Святого вечора. Я з дружиною, а пізніше і з дітьми, а так само і інші мої брати з своїми сімя’ми, приходили до батьківського дому і спільно продовжували цю гарну традицію. Мама, хоч була змучена від великої праці доки приготовляла всі страви на вечерю, завжди була рада бачити нас білля себе. Так було доки батьки були живі. Батьки повмирали але Різдво залишилося у своєму значінні тільки ролі троха змінилися. Тепер ми збираємо до себе своїх дітей і внуків і приготовляємо Святий вечір, прикрашуємо ялинку а почали заносити до хати і дідуха. Молимося за нас, за тих, котрі відсутні і для наших покійних предків, котрі передали нам гарні звичаї українського Різдва. Також колядуємо і їдемо на Північку.
     У церкві також дуже гарно, багато людей і майже всі мають кантички з колядами. На Службі співаються колядки а також по її закінченні. На дворі всі вітаються з Різдвом Христовим, люди обнімаються і тільки чути одне і те саме «Христос раждається – Славім Його» і «Веселих свят». Є ще один гарний звичай, вірні заходять до пароха до хати колядувати і він їх також радо приймає і частує








     Є ще один гарний звичай у нашій родині. Як нас навчили наші батьки гуртуватися у їхній хаті, так нас і тепер тягне до тої хати. Наш брат Еміл запрошує всіх нас прийти до нього після Північки на каву. І знову повна хата і знову колядуємо і пригадуємо ті часи, коли батьки були живі і коли зуміли всадити у нас цю традицію святкування Святого вечора і Різдва. Нас тішить, коли бачимо, що ці традиції подобаються і нашим дітям і внукам і, що вони приймають їх від нас і передаватимуть своїм дітям. В тім є сила нашої української традиції святкування Різдва Христового. 

Нема коментара:

Постави коментар