Богослови з Ужгороду у Сремській Митровиці

20 липня 2014 року у Сремській Митровиці.      

Ярослав Варґа, син нашого пароха о. Владислава Варґи, є учнем Ужгородської грекокатолицької академії ім. блаженного Теодора Рамжи.

 Він і ще три його товариші, Секмар Ігор з Закарпатської області, Снітар Іван з м. Хуст та Рацин Михайло з Ільшавського району, також учні тої академії знаходяться на духовному відпочинку у Сербії. Вони задумали свій духовний відпочинок збагатити впізнаванням грекокатолицьких парафій у Сербії. Ця четвірка богословів також гарно співають і в кожній парафії вони демонстрували гарний літургійний спів. Вже відвідали грекокатолицькі парафії у Руському Керестурі, Куцурі, Дюрдєві а у Новому Саді були на храмовому празнику на свято св. Петра і Павла.

     Богослови Ужгородської богословії у неділю 20 липня відвідали парафію Вознесення Господнього у Сремській Митровиці. Це була добра нагода, щоб трохи впізнатися з ними і поговорити а також, щоб парафіяни почули як вони гарно співають і презентують закарпатський літургійний наспів.

     Ярослав своїх товаришів відвіз ще до Шабцу, щоб бачили наслідки нещодавних повеней а потім провів і по місті Сремська Митровиця і показав що є цікавого, як старовенні залишки  римського міста Сірміум, між якими найвідомішу «Царську палату». Йшли ще купатися в ріці Сава.

     На самій Службі Божій парафіяни співали першу половину а богослови другу половину Богослужіння, від проповіді до кінця. Вони співали дуже гарно, на більше голосів а парафіяни уважно слухали і спостерігали за незнайомими наспівіма.

 До богословів прилучився ще один богослов з Сремської Митровиці, Филип Суботич, який студює теологію у Римі на універзітеті Андєлікум а мешкає грецькому коледжі. У тому коледжі греки щодя служать Служби Божі на грецькій мові і так Филип начився і грецькі церковні наспіви. У цій нагоді Филип під час Служби відспівав «Іже Хирувими» на грецькій мові дуже гарним голосом.

    На кінці Богослужіння о. Владислав подякував богословам за прикрасний спів і запрсив всіх зайти ще до церковного залу, де продовжили спілкувати з гостями. Домашні співаки заспівали богословам «Многоліття».

     Того самого дня богословів повезли ще до Шіду а на повороті на Україну повернуть ще на наше прощальну церковцю «Водіци».

Спомени на старих фотографіях – Анна Сікора

     10 червня 2014 р у Сремській Митровиці. Переглядаючи старі фотографії, у людини зявляються спогади на минулі часи, на молодість, на пережиті гарні або тяжкі моменти, про своїх рідних. Мене цими днями запросила до себе стара бабця Анна Сікора, мовляв, знайшла одну гарну фотографію, на якій вона, коли ще йшла до школи і її мама. Вона знає, що я вишукував старі фотографії і записував від старших людей їхні спогади і про це писав.

    Анна Сікора має вже понад 80 рокув але відкрила мені двері і запросила до квартири. Бачу велику клітку, в якій мала бути папуга але її не було. Десь літала по квартирі і осіла у другій кімнаті. Пані Анна пішла і принесла гарну папугу і заперла до її хати. Тоді принесла нам пити соку і нарешті витягла з шафи велику пачку з фотографіями. Не могла собі пригадати де точно знаходиться та фотографія через яку вона мене запросила, але почала перегортити цю купу старих і новіших фотографій і спомени почали помало відкриватися:

     «Це мій стрийко але він вже небожчик, з Бразилії але видити як то дуже бліда і маленька. Хто знає, то десь п’ядесятого і котрого року. Стрий си вже давно минули.»

     «Чи ви маєте якусь конкретну фотографію, про яку б ми могли говорити?»

     «Маю. Думаю, що би ся на ній ще могло видіти. Я прийшла зо школи, мій Міхал і мама моя і мій Владик але також маленька. Але не знаю ди тепер. Я то носила у Гамерику і десь перекладала. Я прийшла до школи і ми сиділи.»

     «Тільки, щоби була якась цікава подія, з нашої історії.»

     «Ми мали дуже багато сліків, але тойво....»

     «Яка це ракета, хто то коло ракети?»

     «Я і Штефанцьо. Я була там в брата в гостьох і ішли смо там на Спейс. То я в Вербасі, ше як ім жила а тово мій брат в Америці, в трпезарії січе гуску. А тово Міхал у войську. Міхал Сікора, мій брат, небожчик.

Тово хлопи з моєї фамілії, Міхал Бригадир, Міхал, мій брат, Сікора, швагер, Дмитро, Штефка, як сі писала, бо вони з Поточанів, па Митро Лотоцький, па Петро Бригадир, швагер мій з Вербасу, па Іван Бригадир. Три Бригадири і Гена Мацишин. То був якийсь празник у Шашінцьох, десь 60 до 70 року. Ганька Бригадир віддана за Лотоцьким і ми фамілія сі там зібрали.

     Я то помішила, як десь путую я биру і так...»

     «Можете ви троха сказати і про себе, де народилися, де жили.»

     «Мої прийшли з України, мої Овсіки, мама Овсік а тато Сікора. Мій дідо Грінько, він сі минув ще тоді коли була Галіція і Австроугарска а моя баба була вдовиця а потому випало так, що і моя мама вдовиця.

 

     А тово ми сапальники з Латярку.»

     «Це цікава фотографія. Коли це могло бути?»

     «То було десь коло 60 року, коли мої сі доселили. Тово Ольга Овсікова, Ганька Сікорова, Міхала Сікори жінка, я. Це було в пріватника, він садив якусь вербу. Як сі українці доселили у Латярак, вони всюди ходили робити. Тут і Причепова але не знаю котра з них.»

     Це Перший май, у Вербасі, коли я робила у куделярі. Це могло бути десь 54 року. Мені шкода, ми мали багато сліків бо тато слікали. Він мав якогось пайташа Козбора, у Босни.

     А це коли я мала гості з України, то у Миколи Овсіка на подвір’ю.

 

     А це цікаво. Тово Микола Овсік, тово Ольга, його жінка, тримає ту наймолодшу Євку, що за Копестинським, Іван Овсік, Марина, їх Владик, що тепер є в Словенії, наш Міхал, мій брат, Сікора, Кася наша, Гена Овсікова Стефанюк і її Никола. Може десь 52-3 року.

     А тово я у музею у Нюйорку. Немає тої старої сліки, що шукаю. Я мушу її здибати. Може десь посебно запхала. Я виджу, що я її не здиблю.

     А тово я також у куделярі у Вербасі, десь 52-3 року. Я там на горі і Ірена Шантова. Микола Колошняй був пословодя а це все мадяри.

     Я ще десь маю сліків. Дєкую вам, що маєте стрплєня.»

     «Тут є одна стара фотографія, є якийсь священик, якась група. Вже так зблідла, бідна.»

    

     «Шкода ми тої сліки, видите як пропала. Не знати, чи би то якійсь майстер міг поправити? Тово Славка Бачинська а тово я була, тово Ганька Корпакова, а ксондзь був з Девєтини. То в Дабраку було, а тово мій стрий Онуфрій а тово наш Міхал, тово Стах Пітка а тово Міхал, чи брат тої з Дабраку, що співає, а тово Ребачек. Тут є Ґена а вона сі віддала 49 року за Васілє. Її не видко бо вона стояла на тім боці, де бліде. Це могло бути десь 47-8 року. Дуже бим бажала як би ся та сліка могла ожити. Я старі сліки тримала окремо.»

      «Такі фотографії цікаві але шкода, що зовсім не видно. Тут є якісь з сапами.»

     «То того самого днє, що сте виділи. Що ми мали тих сліків а то нам коні зїли. Мама в стайни замурували а в нас був той партизанський штаб, раз була кухня, раз був шпиталь партизанський. В цілій хаті на долині слабі люди лежили, а ми так, мама переступлять і тоді нас перенисуть біз ті люди слабі.

     Тепер сі я загризла де та сліка, бо я не бі хтіла її загубити.»

     І так купа старих фотографій можуть дуже багато показати з нашого минулого, тільки треба їх знайти а ще важніше, знайти людей, які можуть про них розказати.

***

     Я, після того, як бачив цю стару, бліду фотографію, зацікавився нею і подумав як би знайти цю саму фотографію але краще збережену. Я поставив її на Фейсбук у групу Насеобіна Хорвачани і Дабрак і питав членів чи хтось може має цю фоторгафію у кращому вигляді. Зявився мені Петро Бобрик з Америки, пов’язався зі мною і вислав мені фотографію, ще й налічив всіх людей на ній. Дякую Петрові за фотографію і за його охоту і вложений труд налічити всіх, кого пізнав на фотографії. Ось фотографія і список імен:

     Діонізій Главацький, Михайло Стефанюк, Грець Ребачек, Іван Бачинський, Василь Стефанюк, Міхал Стефанюк, Штефан Ребачек, Міхал Канюга, Штефан Корпак, Владек Пітка, Митро Бобрек, Штефка Мазурек-Стефанюк, Йосафат Канюга, Петро Канюга, Антін Рупа,  Грець Сапун, Грець Веребець, Олекса Воротняк,  Павло і Митро Заставний, Кость Фігурек,  Митро Стефанюк,  Онуфрій Сікора,  Михайло Терлюк з донькою Марією,  Міхал Сікора (Штефанів),  священик Микола Камянецький, Славка Бачинська,  Франка Главацька, Марія Главацька, Софія Терлюк,  Генька Воротняк, Євка Канюга,  Штефка Фігурек (Костя), Штефка Стефанюк,  Штефка Дерень,  Ганя Пітка, Софія Владика Пітка,  Ксенія і Анна Бобрек,  Парися Канюга,  Ганя Стефанюк з дочкою Геньою,  Рушка Пітка,  Настя Безвушка,  Штефка Сапун,  Юзефка Бачинська з сином,  Ганя Канюга, Марина Загородна пізніше віддана за Романчука,  Франка Заставна, Славка Бачинська,  Ганька Корпакова, Стах Пітка і Анна Сікора.

Греко-католики Сремської Митровиці святкували храмовий празник

     29 травня 2014 р., греко-катлицька церква Вознесення Господнього у Сремській Митровиці.

     Гарний, сонячний, травневий день у Сремській Митровиці спричинився, щоб все якось здавалося святочно і весело, а коло церкви все метушилося з приходом великого числа парафіян і мирян з інших осередків.  Прийшло і велике число священиків з наших парафій з Сербії і Хорватії. Головним гостем був Апостолський екзарх владика кир Георгіє Джуджар.

    Архирийську Службу Божу служив владика а сослужували гостюючі священики. Домашній парох о. Владіслав Варґа більше надглядав, щоб все проходило в порядку. Люди старалися гарно співати а це не було їм тяшко бо вірні у церкві Вознесення Господнього вже звикли до того а цього разу мали і поміч з інших місцевостей.

    Проповідь виголосив владика кир Георгіє, привітавши всіх з празником-храмовим святом. Він похвалив домашнього пароха за успішну праці на парафії а далі говорив про значення священиків, які продовжують працю Христових апостолів а особливо про священичий дар Божий розрішувати людей від гріхів і на той спосіб примерювати їх з Богом і давати їм можливість заслужити життя вічне. Ісус Христос своїм вознесенням показав нам, що і ми так само везнесимося на небо, де на нас чекає життя вічне або вічна кара а все через наші заслуги. Життя людей на землі є у порівнянні з вічним життям дуже коротке і тому треба його прожити у злагоді з Бого і Його законами.

     Під кінець Служби Божої домашній парох о. Владіслав подякував всім за те, що прийшли разом відсвяткувати храмове свято а в першу чергу владиці кир Георгію Джуджару і священикам: о. декану сремського Михайлу Режаку з Шіду, о. декана славонськог Николу Ступяка з Славонського Броду, протоєрея ставрофора о. Романа Мізя з Нового Саду, маґ. о. Николу Джуджара з Італії, о. Віталія Лотоцького з Кули, о. Петра Дудку з Інджії, маґ. о. Дарка Раца з Бачінців, о. Еделінського з Беркасова, 

пана Зорана Міщевича, заступника годлова Міської ради Сремської Митровитці, пана Деяна Уметича, голову Сільської ради Латярку.

     Отець Варґа повідомив присутніх, що наступного року наша церква буде відзначати 110 років від побудови.

     Тоді всі присутні рушили у процесію навколо церкви. Дзвони дзвонили а обходячи третій раз церкву читали Евагелії і владика благословив церкву і вірних свяченою водою. Перед дверми Евангелія прочитав владика кир Джуджар і тоді заспівали Многоліття всім присутнім, священикам і владиці. Так закінчилася офіційна частина святкування. На подвірї люди ще затрималися поспілкувати між собою та з гостями з інших осередків. Хто до кого пішли по домах на обід а священики і владика обідали у церковному залі.   

Великдень у Сремській Митровиці 2014 року

     Остання неділя перед Великоднем є Квітна неділля, коли у церкві посвячуються гілки, яких люди беруть і несуть додому і зберігають до наступного року. Виходячи з церви вірні ніби бють одні других тими посвченими гілками поомовляючи «Шутка б’є, не заб’є, за тиждень Великдень!»

    У грекокалоцькій парафії Вознесення Господнього святкування Великодня почалося вже в четвер, коли на богослужінні читалося 12 Евангелій про туземного життя Ісуса Христа і про Його велику жертву віддати своє життя для визволення людей від гріхів і дати їм можливість осягнути вічне життя.

     У п’ятницю також служили Службу Божу на якій винисли Плащаницю у поклали її у інпровізований гріб у церкві.

 Плащаницю носили довкола церкви хлопці у українських костюмах. Від часу положення Плащаниці у гріб і все до Великодної утренні білля грому сторожать хлопці у українських костюмах.

     На Великоднє утрення прийшло велике число вірних і Служба була дуже святочна. Співалися воскресні наспіви, які мелодічні і підносять ще більше святочний настрій.

    Вірні і цього разу принесли кошики з пахучими стравами а на кінці Служби Божої о. Варґа посвятий їх. Всі кошики були прикрашені вишитими салветками і квітами.

     По закінченні Богослужіння всі віталися традиційним «Христос воскрес, Воістину воскрес» і бажали одні другим щасливих свят. Було цікаво також показати хто вишив кращу салветку або похвалитися гарною паскою або гарними писанками і крашанками. Тому Великдень і вважається найгарнішим святом, бо справді багато того гарного і смачного користається саме у святкуванні Великодня.

     Всі спішать додому, щоб продовжити з ганими звичаями, смачним сніданком, який складається з шинки, ковбаси, сира, яєць, масла, паски, колачів, а все це здається ще смічнішим після тривалого посту. Після того ще змагаються у розбиванні крашанок а маленькі діти заглядають до імпровізованого гніздичка, де зайчик мав принести подарунки.

Плавання за Богоявленьський хрест

     19 січня 2014 р у Сремській Митровиці. Велике християнське свято Богоявлення відзначене в цілій Сербії, коли були організовані традиційні перегони плавання за Чесний Богоявленьський хрест.

     У Сремській Митровиці відслужено Святу архерейську літургію у церкві Святого Димитрія, після чого влаштовано процесію і традиційні перегони з плавання за Чесний Богоявленьський хрест, вже п’ятнадцятий раз.

     Переможцем лецарського змагання за звання «Носій Богоявленьського хреста» був Никола Бєліч з Сремської Митровиці, який перший доплавав до Богоявленьського хреста в ріці Сава у Сремській Митровиці.

     На відзначенні Богоявленьського плавання за чесний хрест було присутньо білля десять тисяч вірних і міщан Сремської Митровиці і околиці. Цього року брали участь найбільше число плавців, вісім дівчат і 138 хлопців. Між ними я запримітив і нашого Славка Павлюка з Лачарку.

     А у нашій церкві того дня відправлено святочну Службу Божу у присутності великого числа вірних. Цього року Богоявлення припало в неділю, коли люди не працюють а друге, прийшли взяти свяченої води, що ще шанується як релігійна традиція.

Різдво у Сремській Митровиці (і в моїй родині)

     7. січня 2014. року.

     Одне з найбільших а при тім і найрадосніших свят у українців є Різдво Христове. По своєму релігійному значінні Різдво Христове і є, попри Великодня, найбільше свято. Але чи існують ще якісь народи, у котрих різдвяні звичаї так дуже розвинулися і показали всі таланти українського народу. Таких гарних і чутливих пісень-колядок дуже багато створила співоча натура українського народу. Обрядові дійства, повязані з підготовкою і самим проведенням Різдва так сильно повязані з земним життям а одночасно доводять до підвещення духу і наблеження до небесного життя.

     Коли б бажав описати українське Різдво, було б потрібно багато часу і простору, але не буду, бо про це вже знається так багато. Я пригадую як ми у нашій сім’ї святкували Різдво, той Святий вечір, як нас батьки збирали білля себе, як колядували разом вдома а потім йшли до церкви на Північку.  Прикрашували яленку і часто прикраси самі виробляли з паперу, різних ангелеків або звізд, фарбували шишки і мама виробиляла з тіста колачиків, яких ми вивішували на яленку. Пізніше зявилися і цукерки у гарних різнобарвних, блискучих папірцях. Під ялинкою обовязково виробляли малий вертеп. Пригадую як до хати батько заносив солому і стилив її по підлозі а ми-діти чекали коли він зайде до хоти і кине в солому горіхів, горішків, може і цукерків або дрібних грошей. Мама приготовляла багато страв до Святої вечері і хоч у сім'ї було багато дітей і матеріяльна ситуація була скрутна, батьки зуміли нам влаштувати справжнє свято. Повечерявши, ми всі разом сиділи і колядували а мама так гарно співала і уміла багато колядок і цю любов перенесла на нас. Був також гарний звичай йти до найближчих рідних з колядками, від котрих ми отримували як заплату солодощів.

     Пізніше, коли я одружився і пішов з дому у своє помешкання, мама кожного року приймала нас на спільне святкування Святого вечора. Я з дружиною, а пізніше і з дітьми, а так само і інші мої брати з своїми сімя’ми, приходили до батьківського дому і спільно продовжували цю гарну традицію. Мама, хоч була змучена від великої праці доки приготовляла всі страви на вечерю, завжди була рада бачити нас білля себе. Так було доки батьки були живі. Батьки повмирали але Різдво залишилося у своєму значінні тільки ролі троха змінилися. Тепер ми збираємо до себе своїх дітей і внуків і приготовляємо Святий вечір, прикрашуємо ялинку а почали заносити до хати і дідуха. Молимося за нас, за тих, котрі відсутні і для наших покійних предків, котрі передали нам гарні звичаї українського Різдва. Також колядуємо і їдемо на Північку.

     У церкві також дуже гарно, багато людей і майже всі мають кантички з колядами. На Службі співаються колядки а також по її закінченні. На дворі всі вітаються з Різдвом Христовим, люди обнімаються і тільки чути одне і те саме «Христос раждається – Славім Його» і «Веселих свят». Є ще один гарний звичай, вірні заходять до пароха до хати колядувати і він їх також радо приймає і частує

     Є ще один гарний звичай у нашій родині. Як нас навчили наші батьки гуртуватися у їхній хаті, так нас і тепер тягне до тої хати. Наш брат Еміл запрошує всіх нас прийти до нього після Північки на каву. І знову повна хата і знову колядуємо і пригадуємо ті часи, коли батьки були живі і коли зуміли всадити у нас цю традицію святкування Святого вечора і Різдва. Нас тішить, коли бачимо, що ці традиції подобаються і нашим дітям і внукам і, що вони приймають їх від нас і передаватимуть своїм дітям. В тім є сила нашої української традиції святкування Різдва Христового. 

Канцеларія моніторінгу виконання прав національних меншин, гендерної рівності та діаспори у Сремській Митровиці

     Канцеларія моніторінгу виконання прав національних меншин, гендерної рівності і діаспору заснована як внутрішня організаційна одиниця – служба у рамках Міського правління культури, молодіжі і спорту.

          Канцеларія моніторінгу виконання прав національних меншин, гендерної рівності і діаспору у складі з статутом міста Сремська Митровиця виконує праці, які відносяться на:

     Моніторіг виконання прав членів національних меншин у областях культури, освіти, явного інформування, офіційне вживання мови і письма і в других важлевих областях для національної меншини, зробити інформацію та звіт про стан національних меншин, встановлення співробітництва з Національними радами національних меншин, співробітництво з Радою міжнаціональних відносин у місті і другі активності, які важлеві для моніторінгу виконання прав національних меншин.

Поле моніторінгу виконання прав національних меншин

     По попису мешканців у 2011. році на території Міста Сремська Митровиця є 79 940 мешканців а з того числа 6 707 вписалися,що належать до національних меншин, що майже 8,39 %. Найчисленіші громади меншин у місті: Хорвати 2 112, Роми 1194, Угорці 696, Русини 620, Українці 534, Словаки 281, Чорногорці 131, Македонці 126, Німці 103, а інші громади числять поодиноко менше 100 членів.

     Громади меншин у місті організовані через громадські спілки меншин, які займаються традиційною культурою і на той спосіб збергають і покращують свою культурну і національну ідентичність. Свої національні спілки мають: угорстка, німемцька, хорватська, ромська, українська, русинська і словацька громади.

     Взявши до уваги число членів меншин як і їхню організованість виходить, що меншенські громади є важлевим фактором у громадському житті у нашому місті.

     На полі моніторінгу виконання прав національних меншин, канцеларія планує такі активності:

    

      У червні 2014. року закінчується мандат національним радам, вибраним 2010. року. У складі із законом про національні ради відповідальний Міністр повенин розписати вибори для національних рад 120 днів раніше або 90 найпізніше перед закінченням мандату національним радам. З того виходить, що вибори будуть розписані у лютому або березні а вибори відбудуться у травні. Тому, що національні ради найбільші представницькі органи громад меншин і що всі комунікації громад меншин із державою відбуваються через національні ради, у першій половині 2014 року канцеларія найбільшу частину своїх активностей напрямує на вибори національних рад.

     По розписуванні виборів для національних меншин у співробітництві з Радою міжнаціональних відносин будуть організовані зустрічі з меншинськім спілками з метою кращого ознайомлення з виборчою процедурою (процедуру доносить Міністр, росписуючи вибори).

     Під час виборчої кампанії канцеларія подаватими технічну та фахову поміч членам громад меншин, які бажають включитися до виборчих активностей.

     По проголошенні остаточних результатів виборів виробиться звіт про результати виборів для кожної громади меншин, які подадуться для відома Раді міжнаціональних відносин, Міскій раді і медіям.

На полі культури у 2014. році заплановані такі активності:

     У координації з громадами меншин і Радою міжнаціональних відносин до кінця січня 2014. року виробиться річний календар культурних маніфестацій меншин на рівні міста.

     Відзначення 21. травня, Світського дня культурного розмаїття для діалогу і розвитку. У складі відзначення  наведеної дати заплановано провести спільну культурну маніфестацію, на якій громади меншин представлять частину своєї культурної спадщини. Маніфестація буде посунута на суботу, 24. травня.

     Відбудеться один семінар для спілок меншин про писання і керування проектами.

     Буде організовано два поетські вечора присвячених авторам меншин.

     Буде організоване гостювання одного визначного театру меншин з території Республіки Сербії.

     Канцеларія надаватими технічну підтримку спілкам меншин через чергове інформування про розписування конкурсів для коштів на всіх рівнях ( міських, крайових, республіканських і міжнародних), допомога у призбируванні документів і вироблюванні проектів, допомога у реалізації програми, запланованої у річному календарі.

     На полі масового інформування канцеларія плянує введення окремої рубрики для меншин у місцевих писаних медіях, яка займалася б подіями у місцевих громадах меншин. Завдання канцеларії забеспечити простір у газеті (переважно дві сторінки на місяць), для якого матеріяли підготовляли б самі меншенські громади. Особлива увага буде приділена інформуванні у звяку з виборами для національні ради, щоб чим більше число національних меншин включилися до виборчих активностей.

     Як поміч національним меншинам у інформуванні на рідній мові планується, щоб канцеларія (міське правління) переплатилася на певне число газети меншин, які випускаються у Республиці Сербія, а для яких існує зацікавленість на тереторії Сремської Митровиці. Дані газети були б доступні у спілках меншин, так і у міському правлінні і міській бібліотеці.

     Канцеларія отримуватими постійні контакти з редакціями меншин при Радіо-телебаченні Воєводини, як і з місцевими ЗМІ і постійно інформувати їх про події у громадах меншин.

     У рамках освіти на мовах меншин канцеларія у співробітництві з відповідним міським правлінням організуватими:

     Відзначення 26. вересня, Європейського дня мови. В рамках відзначення буде організовано одноденний семінар для дітей шкільного віку з тереторії міста, при чому діти впізнаються з мовами меншин, які навчаються у Сремській Митровиці. У ході семінару діти, які навчаються рідної мови у школах, з метою взаємопізнання і промоціїї культурної різноманітності.

     Діяльність заохочення вписування учнів на уроки рідної мови, які відбуваються у початкових школах Сремської Митровиці через вироблювання промотивного матеріялу.

     Участь учнів на змаганнях, які мають за мету промоцію культурної різноманітності і толеранції (кубок толеранції, квіз „скільки пізнаємося“...)

     Канцеларія у своїй діяльності буде у постійних контактах і співпрацюватими з: Радою міжнаціональних відносин, Національними радами національних меншин, крайовими і республіканськими органами, які займаються тою проблематикою, так і міськими культурними і освітними інституціями. Зокрема, поле комунікації, якими займатимиться канцеларія є комунікації з Релігійними представниками і дипломатичними представниками меншостей у Республиці Сербіа, у чім посередниками будуть самі представники меншин і їхніх національних рад.

     А щодо Ради міжнаціональних відносин, Місто Сремська Митровиця має Раду міжнаціональних відносин, яка складається з представників сербського народу і національних меншин. Рада складається з 11 членів, 4 представника сербської національності, 2 представника хорватської, по 1 представнику русинської, української, угорської, ромської та німецької національних меншин, які проживають на території Міста. Рада розглядає питання здійснення, захист і поліпшення національної рівноправності у Місті, а окремо у областях культури, освіти, інформування і офіційне вживання мови і письма; бере участь у прийнятті міських планів і програм, які значні для здійснення національної рівноправності і пропонує дії для осягнення національної рівноправності; пропонує джерела, масу і призначення бюджетних коштів для здійснення національної рівноправності.

     Рада міжнаціональних відносин презентує порозуміння і добрі відносини між усім громадами, які проживають на території міста.

     Скупштина міста обирає члени Ради міжнаціональних відносин зпоміж ведучими представниками сербського народу і національних меншин. Представників сербського народу пропонує робоча група Скупштини міста а представників національних меншин пропонують Наіцональні ради тих меншин.

    У Раді міжнаціональних відносин у Сремській Митровиці представником української громади Сремської Митровиці є Анна Ляхович.

     Я не писав про інші приналежності цієї канцеларії, які праямо не стосуються нашої громади а загально всіх громадян.

     Тепер, як Республіка Сербія знаходиться вже перед самими дверми Європейського союзу, то сподіємося, що такі Ради і Канцеларії не будуть тільке слова на папирі, а працюватимуть те, за що і засновані.