Літня школа україністики 2014 – Летенка, Фрушка Гора

     Літня школа україністики 2014 відбувалася на Летенкі, на Фрушкій Горі від 10 по 15 серпня 2014 року. Цього року Літню школу україністики не було організовано на Україні через причину, про яку у цьому тексті не буду писати, але всі знають про що йдеться.

     Відпочивальний центр Летенка знаходиться на гарному місці на горі Фрушка Гора з гарними лісами і площами для пікніку і стежками для прогулювання. На Літній брали участь діти, які вивчають українську мову у початкових школах у наших осередках.

 З Кули, Вербасу, Сремської Митровиці і Інджії назбиралося 54 дітей. Організатором школи є Національна Рада Українців Сербії та Товариство української мови, літератури і культури «Просвіта». Головою Школи був Йозо Сапун а учительками і виховательками, Надія Воротняк, Таня Летвенчук та Славка Канюга.

     З Сремської Митровиці і Лачарку на Школі  брали участь діти: Бояна Лещук, Анастазія Лотоцкі, Ніколіна Жіванович, Марія Ляхович, Іріна і Галіна Семянів, Стефан Душенько, Володимир Магеровський, Срдян Келава та Стефан Шкільні. З ними була і учителька Славка Канюга, яка нам росповіла про саму школу. За її словами школа тривала коротко але вони старалися, щоб тих пять днів добре використали. Першого дня розмістилися по кімнатах і впізналися з середовищем, а щоб діти з різних осередків краще впізналися між собою, після вечері організували діскотеку. Кожного ранку мали руханку а потім уроки української мови і культури. По обіді займалися в секціях і займалися спортом. Третього дня організували маскембал а наступного дня мали і урок рисування а увечір народні танці.

 Четвертого дня дівчата ходили збирати квітів, щоб потім плести віночки а хлопці збирати дрібних дров, щоб розпалити ватру як на празник Купала. Пятого дня двоє дітей мали день народження так що була нагоди засолодитися з тортом а на закінчення школи всі діти отримали грамоти і книжку.

      Мета цієї Літньої школи було впізнати дітей з літніми святами, які відзначаються на Україні,  через обряди і які пісні співаються і танці танцюються на тих празниках. На секціях вивчали українські пісні, українські танці і рисувати на тему української культури і звичаїв. Хоч школа і тривала коротка але найбільша її вартість в тім, щоб велика кількість наших дітей познайомилися між собою і вже їм було тяжко розлучитися на відході додомую Вже домовлялися про наступні зустрічі, чи на фестивалі «Веселка» чи на якому балу, по наших осередках.

Велосипедом через Срем

Сремська Мітровіца, 8 серпня 2014 р. Наприкінці червня в Сремській Торгово-промисловій палаті  відбулося одне з останніх засідань робочої групи, яка бере участь у проекті «Створення регіональної велотрасси Срем». Маршрут велотрасси протягатимиться на довжині 142 кілометрів, від кордону з Хорватією, черех Фрушку Гору до с. Чортановці. Мета цього проекту і створення цієї маршрути є поліпшення економічного стану, поліпшення і промоція Сремського регіону. Носієм проекту є Торгово.промислова палата а партнерами є місто Сремська Мітровіца, опщина м. Шід, Агенство регіонального розвитку «Срем» з м. Рума і Національний парк «Фрушка Гора». Завдання проекту « Створення регіональних велосипедних турів Срем» було зробити повне дослідження від засновання регіональної велосипедної маршрути протяжністю 142 кілометрів, з завершенням проектів доріцг і велосипедних вивісок. Вартість проекту складає 138 000 євро, з яких 85 відсотків, або 120 000 євро, надані Австрійським Агенством розвитку, яке є основним джерелом фінансування а решту надають учасники проекту. Завершення проекту заплановано на кінець серпня цього року.

http://www.ozon.rs/vesti/2014

Богослови з Ужгороду у Сремській Митровиці

20 липня 2014 року у Сремській Митровиці.      

Ярослав Варґа, син нашого пароха о. Владислава Варґи, є учнем Ужгородської грекокатолицької академії ім. блаженного Теодора Рамжи.

 Він і ще три його товариші, Секмар Ігор з Закарпатської області, Снітар Іван з м. Хуст та Рацин Михайло з Ільшавського району, також учні тої академії знаходяться на духовному відпочинку у Сербії. Вони задумали свій духовний відпочинок збагатити впізнаванням грекокатолицьких парафій у Сербії. Ця четвірка богословів також гарно співають і в кожній парафії вони демонстрували гарний літургійний спів. Вже відвідали грекокатолицькі парафії у Руському Керестурі, Куцурі, Дюрдєві а у Новому Саді були на храмовому празнику на свято св. Петра і Павла.

     Богослови Ужгородської богословії у неділю 20 липня відвідали парафію Вознесення Господнього у Сремській Митровиці. Це була добра нагода, щоб трохи впізнатися з ними і поговорити а також, щоб парафіяни почули як вони гарно співають і презентують закарпатський літургійний наспів.

     Ярослав своїх товаришів відвіз ще до Шабцу, щоб бачили наслідки нещодавних повеней а потім провів і по місті Сремська Митровиця і показав що є цікавого, як старовенні залишки  римського міста Сірміум, між якими найвідомішу «Царську палату». Йшли ще купатися в ріці Сава.

     На самій Службі Божій парафіяни співали першу половину а богослови другу половину Богослужіння, від проповіді до кінця. Вони співали дуже гарно, на більше голосів а парафіяни уважно слухали і спостерігали за незнайомими наспівіма.

 До богословів прилучився ще один богослов з Сремської Митровиці, Филип Суботич, який студює теологію у Римі на універзітеті Андєлікум а мешкає грецькому коледжі. У тому коледжі греки щодя служать Служби Божі на грецькій мові і так Филип начився і грецькі церковні наспіви. У цій нагоді Филип під час Служби відспівав «Іже Хирувими» на грецькій мові дуже гарним голосом.

    На кінці Богослужіння о. Владислав подякував богословам за прикрасний спів і запрсив всіх зайти ще до церковного залу, де продовжили спілкувати з гостями. Домашні співаки заспівали богословам «Многоліття».

     Того самого дня богословів повезли ще до Шіду а на повороті на Україну повернуть ще на наше прощальну церковцю «Водіци».

Спомени на старих фотографіях – Анна Сікора

     10 червня 2014 р у Сремській Митровиці. Переглядаючи старі фотографії, у людини зявляються спогади на минулі часи, на молодість, на пережиті гарні або тяжкі моменти, про своїх рідних. Мене цими днями запросила до себе стара бабця Анна Сікора, мовляв, знайшла одну гарну фотографію, на якій вона, коли ще йшла до школи і її мама. Вона знає, що я вишукував старі фотографії і записував від старших людей їхні спогади і про це писав.

    Анна Сікора має вже понад 80 рокув але відкрила мені двері і запросила до квартири. Бачу велику клітку, в якій мала бути папуга але її не було. Десь літала по квартирі і осіла у другій кімнаті. Пані Анна пішла і принесла гарну папугу і заперла до її хати. Тоді принесла нам пити соку і нарешті витягла з шафи велику пачку з фотографіями. Не могла собі пригадати де точно знаходиться та фотографія через яку вона мене запросила, але почала перегортити цю купу старих і новіших фотографій і спомени почали помало відкриватися:

     «Це мій стрийко але він вже небожчик, з Бразилії але видити як то дуже бліда і маленька. Хто знає, то десь п’ядесятого і котрого року. Стрий си вже давно минули.»

     «Чи ви маєте якусь конкретну фотографію, про яку б ми могли говорити?»

     «Маю. Думаю, що би ся на ній ще могло видіти. Я прийшла зо школи, мій Міхал і мама моя і мій Владик але також маленька. Але не знаю ди тепер. Я то носила у Гамерику і десь перекладала. Я прийшла до школи і ми сиділи.»

     «Тільки, щоби була якась цікава подія, з нашої історії.»

     «Ми мали дуже багато сліків, але тойво....»

     «Яка це ракета, хто то коло ракети?»

     «Я і Штефанцьо. Я була там в брата в гостьох і ішли смо там на Спейс. То я в Вербасі, ше як ім жила а тово мій брат в Америці, в трпезарії січе гуску. А тово Міхал у войську. Міхал Сікора, мій брат, небожчик.

Тово хлопи з моєї фамілії, Міхал Бригадир, Міхал, мій брат, Сікора, швагер, Дмитро, Штефка, як сі писала, бо вони з Поточанів, па Митро Лотоцький, па Петро Бригадир, швагер мій з Вербасу, па Іван Бригадир. Три Бригадири і Гена Мацишин. То був якийсь празник у Шашінцьох, десь 60 до 70 року. Ганька Бригадир віддана за Лотоцьким і ми фамілія сі там зібрали.

     Я то помішила, як десь путую я биру і так...»

     «Можете ви троха сказати і про себе, де народилися, де жили.»

     «Мої прийшли з України, мої Овсіки, мама Овсік а тато Сікора. Мій дідо Грінько, він сі минув ще тоді коли була Галіція і Австроугарска а моя баба була вдовиця а потому випало так, що і моя мама вдовиця.

 

     А тово ми сапальники з Латярку.»

     «Це цікава фотографія. Коли це могло бути?»

     «То було десь коло 60 року, коли мої сі доселили. Тово Ольга Овсікова, Ганька Сікорова, Міхала Сікори жінка, я. Це було в пріватника, він садив якусь вербу. Як сі українці доселили у Латярак, вони всюди ходили робити. Тут і Причепова але не знаю котра з них.»

     Це Перший май, у Вербасі, коли я робила у куделярі. Це могло бути десь 54 року. Мені шкода, ми мали багато сліків бо тато слікали. Він мав якогось пайташа Козбора, у Босни.

     А це коли я мала гості з України, то у Миколи Овсіка на подвір’ю.

 

     А це цікаво. Тово Микола Овсік, тово Ольга, його жінка, тримає ту наймолодшу Євку, що за Копестинським, Іван Овсік, Марина, їх Владик, що тепер є в Словенії, наш Міхал, мій брат, Сікора, Кася наша, Гена Овсікова Стефанюк і її Никола. Може десь 52-3 року.

     А тово я у музею у Нюйорку. Немає тої старої сліки, що шукаю. Я мушу її здибати. Може десь посебно запхала. Я виджу, що я її не здиблю.

     А тово я також у куделярі у Вербасі, десь 52-3 року. Я там на горі і Ірена Шантова. Микола Колошняй був пословодя а це все мадяри.

     Я ще десь маю сліків. Дєкую вам, що маєте стрплєня.»

     «Тут є одна стара фотографія, є якийсь священик, якась група. Вже так зблідла, бідна.»

    

     «Шкода ми тої сліки, видите як пропала. Не знати, чи би то якійсь майстер міг поправити? Тово Славка Бачинська а тово я була, тово Ганька Корпакова, а ксондзь був з Девєтини. То в Дабраку було, а тово мій стрий Онуфрій а тово наш Міхал, тово Стах Пітка а тово Міхал, чи брат тої з Дабраку, що співає, а тово Ребачек. Тут є Ґена а вона сі віддала 49 року за Васілє. Її не видко бо вона стояла на тім боці, де бліде. Це могло бути десь 47-8 року. Дуже бим бажала як би ся та сліка могла ожити. Я старі сліки тримала окремо.»

      «Такі фотографії цікаві але шкода, що зовсім не видно. Тут є якісь з сапами.»

     «То того самого днє, що сте виділи. Що ми мали тих сліків а то нам коні зїли. Мама в стайни замурували а в нас був той партизанський штаб, раз була кухня, раз був шпиталь партизанський. В цілій хаті на долині слабі люди лежили, а ми так, мама переступлять і тоді нас перенисуть біз ті люди слабі.

     Тепер сі я загризла де та сліка, бо я не бі хтіла її загубити.»

     І так купа старих фотографій можуть дуже багато показати з нашого минулого, тільки треба їх знайти а ще важніше, знайти людей, які можуть про них розказати.

***

     Я, після того, як бачив цю стару, бліду фотографію, зацікавився нею і подумав як би знайти цю саму фотографію але краще збережену. Я поставив її на Фейсбук у групу Насеобіна Хорвачани і Дабрак і питав членів чи хтось може має цю фоторгафію у кращому вигляді. Зявився мені Петро Бобрик з Америки, пов’язався зі мною і вислав мені фотографію, ще й налічив всіх людей на ній. Дякую Петрові за фотографію і за його охоту і вложений труд налічити всіх, кого пізнав на фотографії. Ось фотографія і список імен:

     Діонізій Главацький, Михайло Стефанюк, Грець Ребачек, Іван Бачинський, Василь Стефанюк, Міхал Стефанюк, Штефан Ребачек, Міхал Канюга, Штефан Корпак, Владек Пітка, Митро Бобрек, Штефка Мазурек-Стефанюк, Йосафат Канюга, Петро Канюга, Антін Рупа,  Грець Сапун, Грець Веребець, Олекса Воротняк,  Павло і Митро Заставний, Кость Фігурек,  Митро Стефанюк,  Онуфрій Сікора,  Михайло Терлюк з донькою Марією,  Міхал Сікора (Штефанів),  священик Микола Камянецький, Славка Бачинська,  Франка Главацька, Марія Главацька, Софія Терлюк,  Генька Воротняк, Євка Канюга,  Штефка Фігурек (Костя), Штефка Стефанюк,  Штефка Дерень,  Ганя Пітка, Софія Владика Пітка,  Ксенія і Анна Бобрек,  Парися Канюга,  Ганя Стефанюк з дочкою Геньою,  Рушка Пітка,  Настя Безвушка,  Штефка Сапун,  Юзефка Бачинська з сином,  Ганя Канюга, Марина Загородна пізніше віддана за Романчука,  Франка Заставна, Славка Бачинська,  Ганька Корпакова, Стах Пітка і Анна Сікора.

Греко-католики Сремської Митровиці святкували храмовий празник

     29 травня 2014 р., греко-катлицька церква Вознесення Господнього у Сремській Митровиці.

     Гарний, сонячний, травневий день у Сремській Митровиці спричинився, щоб все якось здавалося святочно і весело, а коло церкви все метушилося з приходом великого числа парафіян і мирян з інших осередків.  Прийшло і велике число священиків з наших парафій з Сербії і Хорватії. Головним гостем був Апостолський екзарх владика кир Георгіє Джуджар.

    Архирийську Службу Божу служив владика а сослужували гостюючі священики. Домашній парох о. Владіслав Варґа більше надглядав, щоб все проходило в порядку. Люди старалися гарно співати а це не було їм тяшко бо вірні у церкві Вознесення Господнього вже звикли до того а цього разу мали і поміч з інших місцевостей.

    Проповідь виголосив владика кир Георгіє, привітавши всіх з празником-храмовим святом. Він похвалив домашнього пароха за успішну праці на парафії а далі говорив про значення священиків, які продовжують працю Христових апостолів а особливо про священичий дар Божий розрішувати людей від гріхів і на той спосіб примерювати їх з Богом і давати їм можливість заслужити життя вічне. Ісус Христос своїм вознесенням показав нам, що і ми так само везнесимося на небо, де на нас чекає життя вічне або вічна кара а все через наші заслуги. Життя людей на землі є у порівнянні з вічним життям дуже коротке і тому треба його прожити у злагоді з Бого і Його законами.

     Під кінець Служби Божої домашній парох о. Владіслав подякував всім за те, що прийшли разом відсвяткувати храмове свято а в першу чергу владиці кир Георгію Джуджару і священикам: о. декану сремського Михайлу Режаку з Шіду, о. декана славонськог Николу Ступяка з Славонського Броду, протоєрея ставрофора о. Романа Мізя з Нового Саду, маґ. о. Николу Джуджара з Італії, о. Віталія Лотоцького з Кули, о. Петра Дудку з Інджії, маґ. о. Дарка Раца з Бачінців, о. Еделінського з Беркасова, 

пана Зорана Міщевича, заступника годлова Міської ради Сремської Митровитці, пана Деяна Уметича, голову Сільської ради Латярку.

     Отець Варґа повідомив присутніх, що наступного року наша церква буде відзначати 110 років від побудови.

     Тоді всі присутні рушили у процесію навколо церкви. Дзвони дзвонили а обходячи третій раз церкву читали Евагелії і владика благословив церкву і вірних свяченою водою. Перед дверми Евангелія прочитав владика кир Джуджар і тоді заспівали Многоліття всім присутнім, священикам і владиці. Так закінчилася офіційна частина святкування. На подвірї люди ще затрималися поспілкувати між собою та з гостями з інших осередків. Хто до кого пішли по домах на обід а священики і владика обідали у церковному залі.   

Великдень у Сремській Митровиці 2014 року

     Остання неділя перед Великоднем є Квітна неділля, коли у церкві посвячуються гілки, яких люди беруть і несуть додому і зберігають до наступного року. Виходячи з церви вірні ніби бють одні других тими посвченими гілками поомовляючи «Шутка б’є, не заб’є, за тиждень Великдень!»

    У грекокалоцькій парафії Вознесення Господнього святкування Великодня почалося вже в четвер, коли на богослужінні читалося 12 Евангелій про туземного життя Ісуса Христа і про Його велику жертву віддати своє життя для визволення людей від гріхів і дати їм можливість осягнути вічне життя.

     У п’ятницю також служили Службу Божу на якій винисли Плащаницю у поклали її у інпровізований гріб у церкві.

 Плащаницю носили довкола церкви хлопці у українських костюмах. Від часу положення Плащаниці у гріб і все до Великодної утренні білля грому сторожать хлопці у українських костюмах.

     На Великоднє утрення прийшло велике число вірних і Служба була дуже святочна. Співалися воскресні наспіви, які мелодічні і підносять ще більше святочний настрій.

    Вірні і цього разу принесли кошики з пахучими стравами а на кінці Служби Божої о. Варґа посвятий їх. Всі кошики були прикрашені вишитими салветками і квітами.

     По закінченні Богослужіння всі віталися традиційним «Христос воскрес, Воістину воскрес» і бажали одні другим щасливих свят. Було цікаво також показати хто вишив кращу салветку або похвалитися гарною паскою або гарними писанками і крашанками. Тому Великдень і вважається найгарнішим святом, бо справді багато того гарного і смачного користається саме у святкуванні Великодня.

     Всі спішать додому, щоб продовжити з ганими звичаями, смачним сніданком, який складається з шинки, ковбаси, сира, яєць, масла, паски, колачів, а все це здається ще смічнішим після тривалого посту. Після того ще змагаються у розбиванні крашанок а маленькі діти заглядають до імпровізованого гніздичка, де зайчик мав принести подарунки.

Плавання за Богоявленьський хрест

     19 січня 2014 р у Сремській Митровиці. Велике християнське свято Богоявлення відзначене в цілій Сербії, коли були організовані традиційні перегони плавання за Чесний Богоявленьський хрест.

     У Сремській Митровиці відслужено Святу архерейську літургію у церкві Святого Димитрія, після чого влаштовано процесію і традиційні перегони з плавання за Чесний Богоявленьський хрест, вже п’ятнадцятий раз.

     Переможцем лецарського змагання за звання «Носій Богоявленьського хреста» був Никола Бєліч з Сремської Митровиці, який перший доплавав до Богоявленьського хреста в ріці Сава у Сремській Митровиці.

     На відзначенні Богоявленьського плавання за чесний хрест було присутньо білля десять тисяч вірних і міщан Сремської Митровиці і околиці. Цього року брали участь найбільше число плавців, вісім дівчат і 138 хлопців. Між ними я запримітив і нашого Славка Павлюка з Лачарку.

     А у нашій церкві того дня відправлено святочну Службу Божу у присутності великого числа вірних. Цього року Богоявлення припало в неділю, коли люди не працюють а друге, прийшли взяти свяченої води, що ще шанується як релігійна традиція.