Празник у грекокатолицькій церкві Вознесення Господнього у Сремській Митровиці

     По церковному календарі, кожного року, сорок днів по Великодні, святкується велике свято, Вознесення господнє. Грекокатолицька церква у Сремській Митровиці з окремою шаною відноситься до цього свята, бо це є також і храмове свято. Того дня на Службу Божу приходить набагато більше вірних, ніж у звичайні свята і неділі. Приходять і гості з других парафій а окремо ті, які мають рідних у Сремській Митровиці.

     Залижно від можливості але у більшості випадків на Празник приходить і наш владика Апостольський Екзарх кир Георгіє Джуджар. Також приходять і більше число наших священиків з інших парафій. Архієрейську Службу Божу служив владика кир Геогріє Джуджар сослужували о. Декан Михайло Режак, о. Михайло Рац, о. Михайло Малацко, о. Петро Дудка, о. Зеновій Вовк.

    Проповід говорив владика, в якій перше вітав з празником домашніх вірних і пароха а також і гостей, які були присутні. Звернув увагу на ювілеї, які припали у цей рік: 1700 років Міланського едікту, 1150 років від початку місії святих Кирила і Мефодія, 1025 років від хрещення Русі-України святим Володимиром Великим, 100 років від народження владики Гавриїла Букатка, 10 років від заведення Апостольського Екзархату для грекокатоликів Сербії на наміщення Екзархом кир Георгія Джуджара, сумну 10 річницю від смерти о. Стефана Пітки.

     Перед початком Служби Божої владика посвятих молодого Ігора Вовка у перший ступінь, чтець першого ступіня, на дорозі до священичих обітів, яких він незадовго може скласти.

     На закінченні Служби Божої всі йшли процесією навколо церкви, на всі чотири боки читалися Евангелії а владика благословив церкву і вірних.

Поминальна Служба Божа за о. Стефана Пітку

    12 червня 2013 року, у Інджії 

    Минуло вже десять років як нема між нами о. Стефана Пітки. Родина о. Стефана організувала відзначення тої сумної річниці Службою Божою у грекокатолицькій церкві Успіння Присвятої Богородиці. Службу Божу служили о. Петро Дудка з Інджії і о. Владіслав Варґа з Сремської Митровиці. Іван пітка на це відзначення запросив і кілька блиських співробітників і приятелів о. Стефана Пітки.

     Проповідь говорив о. Варґа а звирнувся і доброю частиною на пам'ять про о. Пітку.

    

«Я впізнав о. Стефана перший раз 1968 року у Малій семінарії. Він прийшов до нас тримати нам духовні вправи. Приходили і другі свящиники нам говорити на тему Бога і вони нам говорили якось на високому рівні, дуже вчено, багото того ми не могли зрозуміти про ті великі речі, бо хотіли показатися дуже мудрими. Отець Пітка говорив зовсім інакше, користався своїм досвідом. Було дуже цікаво його слухати, сидів так як батько коло дітей, диколи пожартував, завжди був блиський до нас, говорив так щоб ми могли розуміти. Ми мали тоді 15-16 рноків.Це була моя перша зустріч з ним як з батьком, який міг розуміти своїх дітей.....»

          По закінченні Панахиди і домашній парох о. Петро Дудка також сказав кілька думок про о. Стефана Пітку.

    «Хочу скласти пам'ять, чисть і подяку о. Стефану Піткі, як старшому. Час переходить як одна мить як нестало між нами о. Стефана, людини приятеля, духовного отця, який був для нас радником духовним, коли ми потребували його поради, Людина з якою могли говорити годинами а все було миттєво. Пам’ятаю той вечірний час, коли я його бачив останній раз. У нього були великі плани. Хто вмів слухати від нього міг багато навчити...»

    Іван Пітка, брат покійного о. Стефана привітав всіх і подякував що прийшли віддати честь о. Стефану і запросив до слова Бориса Небесного з Нового Саду і Петра Ляховича з Сремської Митровиці.

     Пан Борис Небесний говорив зворушливо пригадуючи як колись дуже багато спілкували вони ще з дитячих літ аж до самої смерти о. Стефана Пітки.

     «Я не можу висловити все, що я думаю про о. Стефана Пітку. Я мав велике щастя, що одну частину своєї дороги на цім світі ішов попри Стефана Пітку а один короткий час ми разом і жили. Ми впізналися 1948 року, вже 1950 року розійшлися. Він пішов своєю дорогою а я своєю, Знайшлися потім у Інджії. Я дуже гоноровий і щасливий що міг з ним співпрацювати. Дякую і вам пане Іване, що дали мені нагоду це і вам наголос сказати. Не булоб і цього храму, де ми тепер є. Це тільки він своєю силою і працею він збудував. Скажу ще кілька деталей, Перша Літня школа україністики відбулася на Фрушкій горі 1998 року. Ми назбирали 50 дітей з цілої Воєводини і це була справжня школа, була і шкільна рада, була програма, там вчилася мова, танці, пісні, віронаука, Там показали дітям, як робляться представління. Всі тодішні газети тоді писали про ту школу як про щось відмінне. Ми всі знаємо про цвентар у Батіні, де вегинула велика кількість українських вояків. Отець Стефан був ідейний ініціятор піти на той цвентар і відвідати тих українських героїв. Це тепер вже традиція. Коли вже думали, що зникне українська свідомість, задумали організувати нашу Національну раду. Тоді було потрібно назбирати понад три тисячі підписів від нас п’ять тисяч українців. Отець Стефан був той, який говорив – ми то можемо і ми то зробимо...».

     Після Бориса Небесного говорив Петро Ляхович.

   

  

     « Шановні отці і часні сестри, пані і панове, маю дуже велику честь стояти сьогодні тут перед вами. Знаємо чому ми зібралися, віддати честь на дорогого чоловіка, отця Стефана Пітку. Ми його довго мали а вже довший час його не маємо але великі і глибокі сліди залишилися після нього. Я хочу сказати на який спосіб і як о. Пітка робив, на який спосіб він впливав на нас, на людей, спрямовував робити якісь справи, щоб все на кінці виходило на славу Божу, на славу нашого українського народу.

     Я мав велике щастя бути дуже довго спільно з ним. Отець Стефан Пітка був парохом у Сремській Митровиці 30 років і ми спілкували всіх тих 30 років. Навіть у родині не був тільки довго. Йшов по світі працювати, сюди-там а у Митровиці був найдовше. Тому я можу сказати, що я і інші у Сремській Митровиці були найдовше з ним.

     Виховання, яке дістав в родині було для одного так звичайного чоловіка, бути порядною людиною у світі але одне окриме виховання і напрям як треба у світі жити, як треба боротися, як треба шанувати віру і боротися за збереження своєї індентичності українського народу.

    Закінчив восьмирічну школу, о. Стефан Пітка вислав мене до Риму. Можете думати яка це була велика справа у моєму житті, бути в центрі світу, у Римі, навчатися українською мовою гімназію, бачити там Святішого отця Папу, навіть мав щастя бачити і нашого ще живого архієпескопа Йосифа Сліпого, бачити як там будується великий храм український, Свята Софія. Вона тоді будувалася і була висвячувана і мав щастя бути. Значить, це перший крок, де я отримав дуже багато і знання і любові до всього, що ми маємо цінувати.

 На жаль, я не закінчив за свящиника, але це вже друга справа, було щось сильніше. Тоді тут, як були у Митровиці о. Пітка завжди давав нам напрямки на такий спосіб, що ніколи нікому не сказав, ти мусиш це і це зробити. Ми через розмову, споминав це і те, це би могло так а інші роблять так і тоді залишав нам, щоб ми робили висновки, що це о. Стефан хотів с тим сказати, що треба робити і як робити.

     Коли засновувалося Товариство української мови, літератури і культури Воєводини, він мене повів там перший раз, каже, ідемо на те засідання і сталося так, що я тоді став дуже активним, постійно йшов на ці засідання де ми піклувалися про національні справи, про школи, про радіопередачі, про писане слово, літні школи і так далі, як і на який спосіб.Це друга справа у моєму житті, якою я вирушив завдячуючи отцю Піткі.

     Коли прийшлося засновувати український ансамбль у Сремській Митровиці, коли він висилав молодих людей на ті табори у Хорвацію, але пізніше коли вже була заснована Національна рада, бачилося, що наше національне життя буде йти троха вільніше і, що ми маємо право як і всі інші нації у цій країні більше робити на тій справі. Він мені один раз розповідав, знаєш як, навіть ті, що люблять голубів, позбираються, підпишуть приступниці, заснують товариство любителів голубів. Думаю, що отець мені говорить про голубів, але це було щось інше, прийшов час, щоб наше товариство у Сремській Митровиці реєструвалося. Прийшов час, коли це треба зробити, але на такий спосіб і завдячуючи отцеві Піткі ми реєстрували товариство у Сремській Митровиці, яке дуже сильне і працює на плеканні української культури а через те на збереженні української національності.

     Багато разів ми там сиділи, пили каву, горіку і через необовязкову розмову навіть він говорив і мріяв про те, що там у нас у церковному подвір’ї треба збудувати один зал, який буде користатися на потребе церкви, парафія а також і на потреби культури русинів і українців, котрі там мешкаємо, але його смерть застала так дуже несподівано. Ніхто з нас не думав, що він може так вмерти, і він самий, напивно, але так багато зробив, так багато з людьми розмовляв і багато людей тепер роблять справу в його ім’я. То, що він думав багато людей після нього це робили і йшли в тому напрямі. Це є велика справа, яку він нам залишив. Залишив нам спосіб як триба жити, навчив нас що треба любити.

     Мені дуже жаль, що до сьогодні не вийшла ця книжка, на котрій я вже кілька років працював, на монографії про о. Стефана Пітку. Дуже бажав, але знаєте які труднощі в цьому часі, але я вже маю гаранції, що вона цього року вийде, може вже наступного місяця. Не знаю на який спосіб ми українці віддячилися отцеві за все, що він зробив. Я від себе можу так, зібрав всі матеріяли, що люди про нього говорили, що думали, що писали, дисить фотографій знайшов і це змістимо в одну книжку. Нехай це буде від мене особисто йому подяка а всім нам пам’ятка про нього. Дякую!»
      Після того іще було приказано короткий фільм на відео-біму, якого приготовили і приказали Далібор П’єкний і Василь Дацишин. Родина покійного о. Стефана Пітки запросила всіх присутніх перейти до парафіяльного залу, де іще могли поспілкувати і може іще пригадати ті гарні часи, коли між нами іще був о. Стефан, який дуже любив товаришувати з людьми і переносити на них позитивну енергію.

  

«ЩО ЗРОБИТЕ НАЙМЕНШОМУ З МОЇХ БРАТІВ........»

     Господь наш, Ісус Христос чітко і виразно вказав нам шлях у відношенні до ближних. «Що зробити найменшому з моїх братів, мені ви зробили», бо ж Христос у кожному з нас, і великому і малому, проживає.

    Ще сказав нам Ісус голодного нагодувати, спряглого напоїти, хворого відвідати, - одним словом, добро чинити кругом себе і мати відкриті очі і серце для тих, що у потребі.

     Але, є між нами і такі що хліба-води не потребують, адже не голодні, не спряглі, а все ж таки нашої уваги потребують. Тепле слово, усмішка, теплий потиск рукою, щирий погляд просто в очі, визнання їхньої вартости як особи гідної пізнання і визнання – ось це часами більша ласка і той «хліб», що лікуватими їхню душу.

  Маючи на увазі цей заповіт, група щедрих, працьовитих і жертвених жінок з парафії грекокатолицької церкви «Вознесення Господнього» зі Сремської Мітровиці, яка за допомогою пароха, о.Владислава Варґи старається іти дорогою доброчинства, яку проповідує Карітас, зорганізувала під час Великодних Свят дві акції.

   Одна з них охопила якраз цю групу дітей-людей які не матеріальної, а духовної, емотивної підтримки потребують.

   За допомогою Ігора Щурка, дефектолога та о. Владислава Варґи нав’язано контакт з директоркою Денного притулку для дітей і молоді, що мають проблеми у розвитку, пані Ваньою Ґвока, та домовлено відвідени та ручна робота з учнями школи. Цей Денний притулок являється частиною початкової школи «Радівоє Попович» зі Сремської Мітровиці.

    Будучи ці відвідини відбувалися під час Великодних свят домовлено зорганізувати заняття, які всім у ці святкові дні приносить радість – розмальовувати яєчка, тобто робити писанки на для цих дітей зручний спосіб – восковими олівчиками та фарбою для яєць.

     Ця зустріч відбулася у Світлий вівторок, 07 травня 2013 року.

   Якщо у нас була радість, що приходимо до них, то у очах тих молодих людей виблискувала сто разів сильніша радість, зацікавлення і захоплення. Диякі, які мають обмеження у комунікації з іншими, дивилися на нас збоку, але більшість приступали до нас відкрито і весело, готові до розмови і обміну позитивних емоцій.

   Зокрема, коли їм представлено ручну роботу, тобто розмальовування яєчок, захоплення і моментальна готовість взятися до роботи були просто вражаючі. Аж на душі ставало мило, коли побачили з якою акуратністю і терпеливістю кожен з них виписував свою писаночку і з яким врівноваженим задоволенням приймав закінчений, кольоровий плід своєї праці.

   

   На закінчення нашого перебування між цими ангелами на землі, відбувся конкурс за найкращу писанку. Звичайно, кожна з тих писаночок була найкраща і тому кожна дитина дістала даруночок – пасочку, крашаночку і цукерочки-яєчка, які дбайливо і з любов’ю підготовили жінки-членкені цієї знаменетої групи, що діє при церкві.

   Подібними даруночками були обдаровані і директорка та працівники цього надзвичайного колективу, за їхню стараність, любов і розуміння цих чистих душ, які щоденно сюда приходять спілкуватися, вчитися і працювати.

   Друга благодійна акція було відвідування старших, хворих і самотніх людей у Шашінцях, Латярку та Сремській Мітровиці під час Світлого тижня.

Для них жінками було підготовлено всі харчі, які ставляться до кошика на Великдень і під час посвячення інших кошиків о. Варґа і їх посвятив. Поділені у маленькі порції посвячені харчі віднесено перш за все тим, які не мали нагоду або можливість віднести до церкви свій власний кошик. Таким чином і ці наші брати і сестри мали нагоду у свою душу прийняти Воскреслого Ісуса і відчути радість Великодних свят.

   

   Тільки ж одне речення – « А ви про мене не забули!!!» висловлює всю подяку і підтвердження вартости і корисности відвідування старших, хворих і покинутих осіб. І  ще одне розуміння несе із собою це речення - читкість  потреби організування такої і подібних акцій.

   Щира подяка всім, які спричинилися щоб цих дві добродійні акції були зорганізовані і успішно проведені.

  Хай Бог вікдриває наші очі і серця щоб бачили ми і відчули тих, хто нашої уваги і любови потребує.

Надія Ляхович

Сремська Мітровиця

Річні Збори Товариства української мови, літератури і культури «Просвіта»

     10. травня 2013 року, приміщення Української Національної Ради, Новий Сад. Того вечора до приміщення УНР зібралося дві десятки українців з чотирйох осередків: Сремської Митровиці, Інджії, Нового Саду і Вербасу, щоб відбути Річні Збори Товариства «Просвіта» з Нового Саду.

    Збори відкрив голова Товариства Мирослав Гочак. Зараз на початку пропонував Порядок денний, який прийнятий членством Зборів. Зборами керував Мирослав Гочак, який довго викладав про діяльність Товариства від останніх Зборів, Які відбулися перед двома роками. Він зараз наголосив, що моглося зробити і більше, яле тому зібралися Збори, щоб оцінити дворічну діяльність.

    4. лютого 2011 року відбулося засідання Керівної Ради Товариства, яка займалася підготовкою Річних виборчих Зборів. Того року мусілося усучаснити і доповнити Статут Товариства, через зміни у державному законі про спілки громадян. Той Статут схвалений на Зборах, 16. квітня,  у Новому Саді, оброно нове керівництво у складі Керівної Ради, головою обрано Мирослава Гочака, заступником голови Івана Дацишина а секретарем Стефана Сем’яніва.

     19-21. серпня 2011 року перебували три члени Товариства «Просвіта» а саме Мирослав Гочак, Мирослав Мельник І Мирослав Калинюк у Києві на Світовому Форумі Українців.

     5. листопада організовано поїздку до Сомбору на партизанський цвинтар, де в присутністю Посла України, священики відслужили панахиду загеблим воїнам 3. Українського фронту а потім пустили вінки на річку Дунай коло Батини.

     9. листопада організовано День української мови і писемності.

     19. грудня організовано передання Вефлиємського вогню миру.

     У 2012. році організовано такі заходи:

     11-22. березня організовано прийом і пригощення Миколи Хрієнка, журналіста газети «День» з Київа, який пізніше писав про українців Балкану. У Новому Саді організовано виставку знимок з проекту «Українці за Уралом».

     9. листопада організовано День української мови і писемності з присутнісю гостей: Андрій Хевка, писемник і перекладач з Словенії і Руслан Телецький з України, знавець Шевченкової біографії і творчості і аутор збірки фотографій Шевченкових пам’ятників у світі.  

     10. листопада організовано поїздку до Сомбору.

     23. грудня організовано передачу Февлиємського вогню.

     На кінці констатовано, що моглося зробити і більше, але з даними обставинами щодо фінансів, і це вважається добрим.

     Іще розмовлялося про запляновані активності Товариства «Просвіта» у майбутньому. У скоріший час має вийти з друку іще один номер часопису «Українське слово». Також запляновано 2014. року організувати велику маніфестацію відзначення 200 років від народження Тараса Шевченка. Буде організовано і цього року поїздку до Сомбору, відзначення Дня української мови і писемності і займатися видаванням книжок, яких авторами українці з наших просторів. 

Великдень у Сремській Митровиці

     Сремська Митровиця, 5 травня 2013 року. Великдень, найбільше і найкраще весняне свято у нашій церкві. Парафіяни з окремою увагою приготовляються до Великодніх свят. Перше переходиться через сорокаденний піст, в якому люди утримуються від весіль і інших забав. Ми нарід, хоч релігійний, але й любимо і забави і інші спілкування. З приходом Великодня вертається і веселість, бо і саме Воскресіння приносить радісну вістку про існування надії на краще майбутнє і бесмертне життя.

     Вже від Квітної неділі почувається святковий настрій, коли у церкві посвячуються вербові гілля, яких потім люди несуть додому і пільнують протягом цілого року.

     У страсному тижні, вже від четверга до неділлі, приходиться щодня до церкви. Чоловіки і жінки стараються гарно прибрати у церкві і на подвір’ї. У церкві кожний куточок буває очищений а на столиках і вітарі кладуться чисті плахти і свіжі квіти. На подвір’ї коситься трава і доглядаються городи з квітами, щоб гарно виглядало.

Сторож 1960 року.

     У нашій церкві існує вже давний звичай, що парубки сторожать білля Ісусового гробу від п’ятниці до недільної Ютрені. Певно знаємо, що так було і за часів пароха о. Гірйоватого у п’ятдесятих роках а коли почалося з тим не знаємо. Хлопці за цю нагоду вбирають українські народні костюми, через плечі перекидають жовто-сині ленти а в руках тримають довгі деревяні спеси. Своєю присутністю прикрашують Богослужіння у тих днях. Групою сторожів завжди керує найстарший хлопець, а коли він одружується, то переберає інший найстарший.

     Активність групи сторожів починається з пятниці, коли з Плащаницею обходиться довколо церкви а потім вона покладається на гріб. Від того моменту і аж до неділі рано, до Великодної Ютрені, біля гробу сторожать найменше по два сторожі. Коли відбувається якесь Богослужіння тоді всі сторожі перебувають у церкві.

    На недільній Ютрені, на процесії довколо церкви, сторожі несуть хорогви а повертаючись до середини цілий час прислужують священикові і заводять порядок коло кошиків з паскою, тремають свічки, коли читаються Євангелія і тримають ікони, коли люди підходять поклонитися.

    Найбільше парафіян прийшли на Великоднє Ютреня бо краса того Богослужіння приманює всіх саме через красу наших звичаїв а до того іще і посвячування паски і інших приманлевих страв у кошику.

     На подвір’ї всі всіх витають з Воскресінням і бажають одні одним всього доброго. Люди іще довго затримуються і спілкують, хоч запах смачних страв підгадує, що піст минувся і що можна йти додому на смачний сніданок.

Квітна неділя в Сремській Митровиці

     Сремська Митровиця, 28 квітня 2013 року. Того дня по християнському юліянському календарі припадає свято Квітна неділя. Остання неділя перед Великоднем сімволізує вхід Ісуса до Єрусалиму, де Його люди вітали святочно, кидаючи Йому під ноги пальмові гілля. У Україні а також і у нас на той день у церкві посвячуються вербові гілля, котрих потім вірні несуть додому і затикають на ікони.

     Весняна пора, гарна погода і гарний звичай того свята приманили троха більше людей до церкви. Крім того, на Службі Божій були присутні і значні гості а саме Посол Канади у Сербії пан Роман Ващук з сім’єю.  Пан Роман Ващук дуже любить співати у церкві на Службій Божій а вже раніше дізнався, що у Сремській Митровиці у грекокатолицькій церкві гарно співають всі парафіяни. Він у пізнішій розмові і явно похвалив співаків, які того дня справді співали з окремим надхненням.

     На церковному подвір’ї було гарно, парафіяни ніби били гілками одні одних вимовляючи знані слова «Шутка б’є, не я б’ю, за тиждень Великдень!» Того гарного звичаю не обминуло і пана Ващука, чому він був радий і веселий.

     Спілкування продовжилося у парафільному залі з скромненьким частуванням але з щирого серця. Хоч піст і пора уникання співати, домашні гостям заспівали кілька патріотечних і принагідних пісень.

 Молодша група заспівала пісню «Зеленеє жито, зелене» а старша група «Там на горі жита много». На пропозіцію самого пана Ващука заспівали іще і «Повіяв вітер степовий».

    Пана Ващука іще цікавило життя парафії, розглядали чудовий зал і у ньому вивішені знимки всіх попередніх парохів. Дуже приємно було нам поспілкувати з нашими гостями а найбільш через те, що пан Ващук дуже приємна людина, яка любить своє походження, свою церкву а до того і відноситься до людей з гарним словом і прямою і дружньою розмовою.

0038 - До домівки через фотографії

Як парафіяни грекокатолицької церкви Вознесення Господнього у Сремській Митровиці збудували собі парафіяльний зал.

     Серпень, 2005 рік. Перші роботи - розбирання старої шопи, щоб звільнити місце для будови нового парафіяльного залу. На фотографії: Петро Мельник, Вера Нінкович, Славко Ільчишин, Стефан Мохун, Владо Дерень, Еміл Ляхович, Нада Причепа, ??????, Іван Писанюк, Софія Чорна, Славко Причепа, Микола Ляхович, Софія Писанюк, Славка Капроцька і Владо Шевчук.Фотографію зробив Петро Ляхович.

     На цій фотографії: Михайло Ільчишин, Владо Дерень і Петро Мельник. Фотографію зробив Петро Ляхович.

     Коли парафіяни очистили пляц тоді роботи продовжило приватне підприємство.

    17 жовтня, 2005 року.  Посвячення фундаменту парафіяльного залу. Парохом був о. Михайло Режак а на фотографії бачимо іще: Івана Мороза, Славку Капроцьку, Владу Шевчука, Стефана Мохуна, Славка Ільчишина, Соню Мороз, Владу Дерень, Ярослава Семяніва, Олександра Воротняка, Софію Писанюк, Івана Писанюка, Михайла Ільчишина а інших треба відгадати. Фотографію зробив Петро Ляхович.

     Осінь 2005 року. Майстри прогресують, спішать, щоб закінчити до першої плети, щоб їх не застав сніг. Парафіяни, коли приходили неділями на Службу Божу з великою цікавістю розглядали будівлю. На фотографії: Владо Шевчук, Стефан Кривошия??, Славко Ільчишин та Іван Писанюк.

    Літо 2006 року. Вже настав час покривати. Найперше було потрібно зробити деревяну конструкцію. Головним майстром був один наш українець а подвіря знову наповнилося парафіянами на толоку. З тих людей, яких я можу розпізнати були: Славко Причепа, Микола Ляхович, Михайло Ільчишин, Еміл Ляхович, Фетько Канюга, Йосип Кравець, Володимир Павлешин, Славка Канюга, Борис Ляхович, Ярослав Семянів, Катарина Воротняк, Владо Дерень, Йозо Шевчук, Мишко Сокальський ..... а Петро Ляхович фотографував.

     І наймолодші помагали а там ззаду виглядає Ганя Шевчук. Діти: Олексндра Семянів, Катарина Канюга, Аніта Ляхович, Ема Чорна, Олексндр Ляхович....

     Прийшов час покривати будинок. На толоку прийшли і діти, члени "Коломийки" і їх мистецький керівник Микола Ляхович.

    Додавати черепиці помагали і найстарші: Владо Дерень, Іван Писанюк, Славка Чорна, Нада Дерень, Славка Басіщюк, Нада Причепа і Ілля Воротняк.

     Крім тих, яких вже споминали, тут бачимо іще Мілька Мельника, Ганю Капроцьку, Моніку Барат.

     Молитва перед спільним обідом разом з робітниками того приватного будівничого підприємста.

     Багато свого часу вбудували в цей зал парафіяни грекокатолицької церкви Вознесення Господнього у Сремській Митровиці. Крім вільного часу і власного ентузіазму всі давали і грошові пожертви. Мусимо додати, що багато помогли і наші митровчани з Торонта. Пивно, що помогло і керівницто Грекокатолицького Екзархату Сербії. Під час будови залу Церковний одбор і парох о. Михайло Режак були у Екзарха для грекокатоликів Сербії кир Юрія Джуджара.

Владо Шевчук, Володимир Павлешин, Микола Ляхович, о. Михайло Режак, Еміл Ляхович, кир Юрій Джуджар, Петро Копестинський, Тоша Ференц, Яраслав Сем'янів